(до 550-річчя від дня народження (1471-1528)

Справжній новатор свого часу, німецький художник А. Дюрер творив в унікальну історичну пору переходу Середньовіччя до Ренесансу. Першим в історії європейського живопису саме він починає писати автопортрети, застосовує техніку гравіювання на мідних дошках, пише декілька наукових трактатів на тему вимірювання пропорцій тощо.

Альбрехт Дюрер народився в Нюрнберзі. Його батько, який володів майстернею по роботі зі сріблом, помітивши потяг сина до навчання, віддав його до школи, де Альбрехт швидко й легко навчився читати й писати. Після школи Дюрер-молодший вчився батьківського ремесла в цеху. Водночас із цією роботою Альбрехт малював, але таємно від батька, бо вважав, що той заборонить йому надалі розвивати це захоплення. Одначе, коли батько все-таки помітив потяг хлопця до малювання, він навпаки підтримав сина й пішов з ним до відомого в Нюрнберзі художника і скульптора Міхаеля Вольгемута, який, переглянувши Альбрехтові роботи, погодився вчити його образотворчого мистецтва. Вольгемутова наука виявилася, хоч і складною, проте дуже корисною для Дюрера.

Сподіваючись удосконалитись у техніці гравюри на металі, Дюрер вирушив у подорож  Німеччиною до відомих майстрів. Під час подорожі художник зрозумів, що в рідній для нього Німеччині не має можливості для вивчення чогось нового і їде до Італії. Там він знайомиться з новою епохою, яка на той час устигла розквітнути, але ще не досягла Німеччини, — Ренесансом. Більшу частину свого часу в Італії Дюрер провів у Венеції, де вивчав роботи майстрів епохи Відродження. Дюрер захопився Ренесансом, але зрозумів, що в Німеччині таке мистецтво не сприйматимуть через інший клімат і спосіб життя. Завдяки сприянню Вольгемута Дюрер вивчав гравіювання сухою голкою і дизайн ритин, тоді ще новий вид мистецької техніки, на основі робіт Мартина Шопенгауера, найвідомішого в німецьких землях майстра гравюри другої половини XV ст.

Повернувшись з Італії у 1495 році, Дюрер відкриває у Нюрнберзі власну майстерню. І цей час він знайомиться з впливовим діячем Нюрнберга Віллібальдом Піркгаймером, що мав неабиякий вплив на гуманістичний світогляд Дюрера та став для нього меценатом і другом.

Упродовж наступних п’яти років його стиль розвивався, північні форми збагатилися італійським впливом. Найкращими за перші роки роботи майстерні художника були дереворити, здебільшого на релігійні мотиви, проте зі світськими сценами. Дюрерові гравюри більші за розміром, ніж інших німецьких дереворитів до нього, складніші й композиційно збалансованіші. Залишилося близько тисячі графічних робіт Дюрера, котрі збереглися до нашого часу.  Він одним з перших німецьких художників почав застосовувати у своїх графічних роботах мікс різних матеріалів: додавав білила у рисунку на кольоровому папері (на італійський манер), поєднував різні м’які матеріали тощо.

Видання Apocalipsis cum figuris одночасно латиною та німецькою мовою в Нюрнберзі в 1498 році принесла Дюреру славу та багатство, а також деяку свободу від системи меценатства, що, своєю чергою, дозволило йому обирати власні теми.

У 1500 році до Нюрнбергу приїхав венеційський майстер Джакопо де Барбарі, з яким Дюрер познайомився ще у Венеції. Від нього Дюрер довідався чимало про нові тенденції: розвиток перспективи, вивчення анатомії та правильні пропорції людського тіла. Барбарі не розповів усього, що знав, тож Дюрер розпочав свої власні дослідження, які тривали все його життя. Збереглися рисунки, що свідчать про експериментування Дюрера з людськими пропорціями, результатом яких стала знаменита ритина 1504 року «Адам і Єва». Це єдина гравюра, підписана повним ім’ям художника.

У 1505 році Дюрер удруге вирушив до Італії, де повертається до малярства. Спочатку виконав низку робіт темперою на лляному полотні. Серед цих робіт портрети й зображення для вівтарів, зокрема Паумгартнерський вівтар та «Поклоніння волхвів». На цей час гравюри Дюрера здобули популярність, і їх почали копіювати.

Всупереч шанобливому ставленню до себе венеціанців, Дюрер повернувся до Нюрнберга влітку 1507 р. Його слава поширилася всією Європою, він підтримував дружні стосунки з більшістю видатних майстрів того часу, включно з Рафаелем, Джованні Белліні та, через Лоренцо ді Креді, з Леонардо да Вінчі. Майстер продовжував працювати над кількома великими проєктами на теми розп’яття Христа та святої розмови, але жоден із них не був завершений. Можливо, так сталося через погіршення здоров’я, але, ймовірніше те, що тепер багато часу Дюрер став витрачати на написання теоретичних робіт, присвячених геометрії, перспективі, пропорціям людини та коней, а також фортифікації. Помер 6 квітня 1528 року на 56 році життя від малярії, на яку заразився під час подорожей до Італії.

Теоретичні праці

Окрім видатних образотворчих робіт, Дюрер залишив низку значних праць з питань теорії живопису: трактати «Керівництво до вимірювання» (1525) та «Чотири книги про пропорції» (1528), фрагменти незакінченої праці «Книга про живопис». Також збереглась праця «Настанови до укріплення міст, замків і фортець», присвячена темі фортифікацій, та інші начерки. Теоретичні праці Дюрера перегукуються з працями іншого визначного художника доби Відродження, Леонардо да Вінчі, у порівнянні з якими мають більш прикладний характер.

Трактат «Керівництво до вимірювання за допомогою циркуля та лінійки» задумувався як практичний посібник для художників, але став також першим німецьким підручником з геометрії. В ньому Дюрер послідовно викладає основи геометрії, перспективи, торкається питань оптики, астрономії, розглядає архітектурні форми, розробляє теорію орнаменту. Одразу після видання у 1525 році «Керівництво до вимірювання» набуло значного поширення. Воно познайомило північні народи з науковими досягненнями, що вже були відомі італійцям, а також розширило німецьку термінологію, саме тому Дюрера вважають одним із творців німецької наукової мови.

У трактаті «Чотири книги про пропорції» Дюрер виклав свої уявлення про фігуру людини і методи її побудови дзеркал. Четверта книга присвячена просторовому зображенню людської фігури, передачі ракурсів і руху тіла. Трактат «Чотири книги про пропорції» був виданий у 1528 році. Він є найширшим з усіх написаних в епоху Відродження трактатів на цю тему. Особливу увагу привертає до себе Магічний квадрат Дюрера.

Дюрер склав перший в Європі так званий магічний квадрат, який зобразив на своїй гравюрі «Меланхолія I» (1514). Здобуток Дюрера полягає в тому, що він зумів так вписати в розкреслений квадрат числа від 1 до 16, що сума 34 отримується не тільки при складанні чисел по вертикалі, горизонталі та діагоналі, але й у всіх чотирьох чвертях, в центральному чотирикутнику і навіть при додаванні чотирьох кутових клітин. Також Дюрер зумів розмістити в таблиці рік створення гравюри «Меланхолія» (дві середні клітини нижньої горизонталі). «Магічний квадрат» Дюрера залишається складною загадкою. Якщо розглядати середні клітини першої вертикалі, впадає в око, що в них внесені зміни, а саме виправлені цифри: 6 виправлена на 5, а 9 отримана з 5. Припускають, що Дюрер не випадково збагатив свій «магічний квадрат» такими деталями, які не можна не помітити.

За матеріалами відкритих джерел