Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»

В. Сухомлинський

Презентація науково-публіцистичногло видання Миколи Долгова «Самарівка у вирі історії»

25 листопада 2015 року у викладацькій читальній залі ім.. Н. О. Фоменкової науково-технічної бібліотеки відбулася зустріч науковців і студентів університету з Миколою Долговим, філологом за фахом, де було презентовано його науково-публіцистичне видання «Самарівка у вирі історії».

                         

Уперше на основі архівних матеріалів та розповідей односельців – автор видання народився у Самарівці - зроблено спробу показати історію, працю, побут та культуру малої батьківщини. Матеріал адресується як сучасному поколінню, так і майбутнім, а також присвячується пам`яті золотохуторян-олександрівців-самарівців, яких уже давно немає, але від яких пішла Самарівка. У пропонованому дослідженні йдеться про одну з найдавніших вулиць не лише колишнього хутора Золотого, а й цілого Дніпропетровська, бо саме тут проходив давній козацький шлях із Підгороднього до містечка Самарь (селище Шевченкове). Нині це квартал, який носить назву вулиці Бутової.

Долгов Микола Олексійович кандидат філологічних наук, автор монографій і статей з українського фольклору: «Колядки та щедрівки» (1990), «Ярина» (1993), «Світанкові струни Надпорожжя» (1995), «Рай-поле» (2001), упорядкував і видав збірку фольклорних пісень Апостолівщини в записах бандуриста В. Кириленка «Від колискової – до лебединої» (2014) та ін.

У співавторстві із заслуженою журналісткою України Галиною Півняк на обласному телебаченні був створений фільм про бандуристів «Співці рідного краю» (1993). На обласному радіо з 1995 по 1998 рр. виходив цикл передач «Грай, бандуро!», де М. Долгов був автором і ведучим. Часто друкується на сторінках обласних та республіканських часописів із статтями на теми краєзнавства, фольклору, генеалогії. Учасник хору викладачів та студентів «Струни серця» під керуванням заслуженого працівника культури України О. Переверзєва при ДНУ, а також львівських хорів «Заграва» і «Боян» під керуванням заслуженого працівника України О. Цигилка (м. Львів).

Член Дніпровського генеалогічного товариства. Досліджує свій родовід по лінії Ковалі-Нероди-Минаки(-ови)-Долгови починаючи від 1970 року.

Кожен населений пункт, великий чи малий, як і людина, має свою історію. Люди надають йому ім`я-назву. У процесі існування деякі населені пункти можуть отримувати по декілька назв. Мешканцям Самарівки поталанило з гарним ім`ям на відміну від тих сіл і містечок, де радянська влада змінила давні усталені неповторні назви на свої партійні: Ленінське, Первомайське, Жовтневе і под., сотні раз помножені по всій Україні. Політика заміни давніх історичних топонімів на прокомуністичні чи прорадянські мала на меті витруїти питомо українські назви, а з ними й неповторну національну пам`ять про рідні терени: штучно створений Союз вимагав уніфікування підпорядкованих націй.

На відміну від людських імен, назви населених пунктів мають набагато довше життя. Змінюється не одне покоління українців, а земля, на якій ми народилися, нагадуватиме нам впродовж усього життя, звідки ми родом – Самарівка, Дніпропетровщина (Січославщина).

Зберігати пам`ять про рідну землю, назви населених пунктів, про коріння свого роду – священний обовзок кожного з нас. І це не лише високі слова, а суть нашого єства, бо ще у скіфів було прийнято знати свій рід до сьомого покоління. Того ж, хто не знав цього, вважали непевною людиною, цуралися його й залишали поза межами своєї спільноти.

Нині все більше людей цікавляться історією своїх родоводів та землі, на якій народилися, бо історія малої батьківщини – мов цілюще джерело, яке надає сил.

Не є винятком й історія Самарівки, яку, втім, непросто було зібрати докупи через певні бюрократичні обмеження. Йдеться, наприклад, про доступ до матеріалів обласного архіву. Власне, лише завдяки наявним документам про німецьку колонію Йозефсталь, можна почерпнути деяку інформацію про хутір Золотий-Олександрівку-Самарівку.

А історія Самарівки є вельми цікавою. Для багатьох це може стати приємним відкриттям. При цьому автор не претендує на вичерпність: доповнюйте, шановний читачу. Починати завжди нелегко. Часом усні спогади людей стосовно однієї події дещо відрізняються із суб`єктивних причин. Та й в архівних матеріалах траплялися неточності.

Життєві долі перших хуторян переплелися так, що можна з певністю сказати: переважна більшість з них були родичами близькими та далекими, бо Нероди одружувалися з Шамраями, Минаки з Чайками, Минаки з Неродами і т.д. Тому й морально-психологічний клімат тоді був здоровіший, ніж тепер, коли з`являється все більше приїжджих, а історію попередніх поколінь самарівців поглинає забуття. От це й послужило ще однією з причин написання такого необхідного дослідження.

Факти і події з місцевого життя, які наведені у книзі, автори намагалися явити в контексті спільноукраїнської історії.

На зустрічі були показані фрагменти запропонованого видання. З екрану на нас вдивляються очі людей , які проживали на теренах цієї місцини впродовж кількох століть. Але ця невелика книжка цікава ще й тим, що в ній є розповіді людей і про людей, які створюють сьогодення, зберігають та відновлюють стародавні традиції предків                   і передають їх своїм нащадкам.


Наприкінці Микола Олексійович висловив подяку учасникам зустрічі за виявлений інтерес до його історичних досліджень, до його праці. Звертаючись до молодої аудиторії, закликав цікавитися та зберігати минуле своїх пращурів для того, щоби відбулося власне майбутнє.

Наприкінці зустрічі було зроблено кілька фото на згадку.

 

                                                                                             Відділ громадської інформації

НТБ НГУ