19 березня – день народження Ліни КОСТЕНКО

Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.

Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору. Усе це – про Ліну Костенко.

Вона відверто іронізує над тими, хто постійно прикладає до її імені патетичні визначення типу «совість нації», «моральний авторитет» чи навіть «залізна леді», та імідж, як то кажуть, склався давно. Передусім – із її вчинків.

У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 14 років. Це був важкий удар і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори«Берестечко» і «Маруся Чурай».

Один твір письменниці екранізували. Це – кіносценарій «Перевірте свої годинники» 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але до глядача він не дійшов. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.

Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилась і від премії «Золотий письменник України», не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй присвоїти президент Віктор Ющенко, а фраза «Політичної біжутерії не ношу» стала мало не афоризмом.

У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту й артефакти народної культури від знищення і забуття.

Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат державної премії імені Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку  «Неповторність»); лауреат Міжнародної мистецької премії імені Олени Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого  у березні 2000 року.

У 2015 році Ліна Костенко приєдналася до гуманітарної акції«Другий фронт АТО». Книжки Ліни Костенко передали в зону бойових дій. Для бійців добровольчого батальйону особливого призначення МВС України «Київ-1», а також дітей, які залишаються в зоні АТО, було зібрано гуманітарну допомогу та подарунки – книжки. Так Ліна Костенко у переддень свого 85 річного ювілею передала на фронт кілька збірок своїх поезій з побажаннями та словами підтримки, написаними власноруч. 

Письменниця була двічі заміжня. Має двох дітей – доньку Оксану та сина Василя.

Ліна Костенко усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона – одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «…не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

КРИЛА

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Ліна Костенко

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко

***

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

Автор портрету – художник Володимир СЛЄПЧЕНКО

За матеріалами з відкритих джерел