19 березня 2019 р. у викладацькій читальній залі ім. Н. О. Фоменкової відбулася науково-популярна лекція «Таємниці степових археологічних культур», у якій взяли участь завідувач відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького Олександр Старік, а також наукові співробітники відділу Оксана Рутковська та Анна Юрченко.

Не одне десятиліття між науковцями університету «Дніпровська політехніка» та   Історичним музеєм існує   плідна співпраця. Це як серйозні дослідницькі проекти, так і науково-популярні лекції, з якими співробітники музею неодноразово відвідували університетські аудиторії. Вони завжди люб’язно відгукуються на запрошення і цим виказують не аби яку прихильність до студентів «гірничого».

Цього разу мова йшла про давні археологічні культури, які існували на території Придніпров’я. У присутніх була гарна можливість дізнатися чогось нового та цікавого, доторкнутися до таємниць степових курганів часів мідної та бронзової доби. Саме цей період вивчають у другому семестрі студенти I курсу групи 032-18-1—Соціальна антропологія, які були на лекції серед усіх охочих до історичних пам’яток ріднокраю.

Особливості епохи

В кінці IV і III тисячоріччі до Р.Х. з’являються перші вироби з міді та бронзи. З початком обробки металів (доба міді та бронзи, III — початок I тисячоліття до Р.Х.) остаточно затверджуються форми господарства — скотарство і землеробство.

Численні поселення і могильники доби міді та бронзи виявлені в багатьох місцях вздовж Дніпра і Самари, в басейні річок Орелі і Чортомлика і в верхів’ях Інгульця. У курганних похованнях катакомбної культури зрідка зустрічаються залишки дерев’яних возів, бронзові ножі і тесла, глиняний посуд, прикраси. Найбільший інтерес представляють унікальні поховання металургів початку II тисячоріччя до Р.Х., відкриті в гирлі річки Самари та біля села Верхня Маївка Дніпропетровського району, в яких виявлено форми для відливання бронзових сокир і ковальські інструменти для їх обробки, а також бронзоливарне майстерні кінця II — початку I тисячоріччя до Р.Х. (досліджені біля сіл Волоське Дніпропетровського, Вищетарасівка Томаківського, Капулівки Нікопольського районів), що свідчать про те, що тут в бронзову добу перебував великий Придніпровський металообробний центр. Це ж підтверджують і клади бронзових знарядь праці, зброї і прикрас, знайдені не тільки в місцях, де існували майстерні, — Дніпропетровському (Обухівка, Лобойківка), Томаківському (Тарасівка, Михайлівка) районах, але також у Верхньодніпровському (Дніпровокам’янка) районі та у міста Кривий Ріг. Скарби є також яскравим свідченням появи нерівності в родовій громаді, концентрації багатств у руках її правлячої верхівки.

На той час були приручені всі основні види домашніх тварин, культивувалися різні злаки, виникло орне землеробство. Все це сприяло різкому збільшенню народонаселення. Заселеною до того часу була вся територія нинішньої Дніпропетровської області, порівняно багатолюдними були райони, де життя почалося ще в епоху палеоліту. Етнічний склад населення був далеко не однорідним.

Середньостогова культура

Вже в кінці IV тисячоліття до Р.Х. тут з’являються скотарські племена середньостогової культури (археологічна культура мідної доби (енеоліту) степової й лісостепової України та Нижнього Подоння Росії), які витіснили неолітичні племена дніпро-донецької культури. Вони приручили коня і пристосували першими його для верхової їзди. На берегах Дніпра і скельних островах біля села Волоське Дніпропетровського району, біля сіл Домоткань і Суслівка Верхньодніпровського району виявлені поселення, а поблизу Дніпропетровська — могильники середньостогових племен.

Ямна культура

У III—II тисячоріччях до Р.Х. землі Дніпропетровської області входили до складу великої території, зайнятої праіндоєвропейськими племенами скотарів ямної культури, або культури охрових могил (археологічна культура кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби, поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов’ї і в Криму. Основна ознака ямної культури —поховальні ритуали у положенні ембріона під курганами), яким вже був відомий візок (засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів). У кургані Сторожова могила (могила ямної культури другої половини 3 тисячоліття до н.е. поблизу с. Старих Кодаків на території сучасного Дніпровського аеропорту. Досліджена 1949 р. О. Тереножкіним) біля Дніпропетровська знайдений один з найдавніших у Східній Європі возів.

Катакомбна культура

У II тисячоріччі до Р.Х. на цій же території з’являються і послідовно змінюють один одного ще дві групи племен, представлені археологічними пам’ятками катакомбної культури (початок II тисячоріччя до Р.Х.) (археологічна культура епохи ранньої бронзової доби) та культури багатопружкової (багатоваликової) кераміки (середина II тисячоріччя до Р.Х.) (археологічна культура, що змінила на фінальній фазі середньої бронзи локальні групи/культури західної половини катакомбної культурної області).

Зрубна культура

Всі ці племена в кінці II — початку I тисячоріччя до Р.Х. змінює потужне об’єднання землеробсько-скотарських племен зрубної культури (це етнокультурне утворення доби пізньої бронзи, розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи від Уралу на сході до річки Дніпро на заході, від річки Кама й правих приток Оки на півночі до азово- чорноморських степів на півдні), що входило до складу північно-іранського етнічного утворення.

На початку І тис. до н. е. з переходом до виробництва заліза епоха міді—бронзи на території України завершилася. Широке поширення нового металу сприяло подальшому прогресу тогочасного суспільства. Але це тема вже наступних зустрічей.

Під час лекції була зроблена спроба відтворити в уяві присутніх — на прикладі багатьох археологічних знахідок, їх детальної характеристики та найдокладнішої оповіді — спосіб життя, характер, навички та звички, світогляд, культуру, господарство племен, які проживали на території нашого краю в означених хронологічних рамках. Для наочності археологи запропонували присутнім велику кількість фрагментів кераміки — племен культури шнурової кераміки або бойових сокир, а також ливарні форми для виробництва кинджалів, наконечників стріл і т. ін. Всі фрагменти кераміки, ливарні форми були знайдені в археологічних експедиціях. Автентичні предмети можна було потримати в руках, відчути себе майстром-ливарником. Кераміка цих племен оздоблена своєрідним орнаментом, що наносився на поверхню сирої глини за допомогою переплетеної мотузки, іноді обв’язаної навколо палички. Іншою характерною рисою цієї культури є наявність кам’яних шліфованих сокир з отвором для руків’я, які, напевно, символізували високий соціальний статус.

На лекції панувало демократичне спілкування. Археологи дуже вміло, ненав`язливо запрошували слухачів до спільної розмови, задавали питання, відповідь на які вимагала підключати свої уяву, кмітливість, спостережливість, «похизуватися» вже отриманими знаннями. Вийшло цікаво.