Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»

В. Сухомлинський

Український Аристотель

   20 квітня 2018 року в студентській читальній залі ім. М. Я Біліченка (кім. 1/3) відбулась науково-популярна лекція «Іван Франко: український Аристотель» за участі кандидата філологічних наук, представника культурної асоціації «Новий Акрополь» Ольги КОСЯНЧУК. «Новий Акрополь» — це філософська і культурна організація, мета якої — відродження філософії як дієвої сили оновлення людини і суспільства.

   На сучасному етапі розвитку нашої країни як незалежної, сильної держави, є дуже важливим формування національної свідомості у широких верств населення, перетворення населення у націю, з усвідомленням свого героїчного минулого і почуттям патріотизму в серці. Знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв`язку зі своїми витоками, позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. Надзвичайно актуальним є вивчення ролі титанів духу української нації — таких, як Іван Якович Франко — й їхнього вкладу у розвиток її ідентичності, в формування національної інтелектуальної еліти. Але чому постать саме Івана Франка відіграла таку велику роль у національному відродженні України? З таким риторичним питанням на початку лекції звернулася пані Ольга до студентства, яке зібралося в читальній залі бібліотеки. Лектор дуже вміло, ненав`язливо запрошувала слухачів до спільної розмови, задаючи, начебто прості питання і студенти, самі того не помічаючи, доволі швидко опанувавши свою першу зніяковілість, таки долучилися до діалогу.

   З найдавніших часів проблемами теорії держави займалися не тільки правники, але й письменники-філософи. Видатними постатями в історії світової інтелектуальної традиції були перші теоретики держави Платон і Арістотель, Н. Макіавеллі, Г. Гроцій , Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. В. Ф. Геґель та ін. Незважаючи на відсутність правової освіти, вони на високому рівні творили вчення про державу. І . Франко теж не був юристом, проте, його енциклопедичні знання сприяли формуванню власної чіткої системи поглядів на державно-правові явища. Ідеї, які він висловив понад сто років тому, мають не лише історико-пізнавальний інтерес, а й залишаються сьогодні багато в чому цікавими та актуальними. Попри те, що соціологічні, політичні, економічні, історичні, філософські та державно-правові погляди І. Франка були об’єктом дослідження багатьох учених, їх все ще недостатньо вивчили юристи.

   Сучасники називали Франка «Академією в одній особі». Його характеризували як енциклопедично освічену надзвичайно обдаровану людину. Сфера його інтересів була досить різноманітна: філософія, культурологія, історіософія, етнографія, фольклористика, природничі науки, твори європейських класиків та інші.

   «Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності, — писав О. Гончар. — Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник по шевченківської доби, глибокий мислитель — таким є для нас Іван Франко». Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв — художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.

   Франко відігравав надзвичайно велику роль у формуванні національної само ідентичності української нації та провідників цієї нації — української інтелігенції. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими — українцями без офіційних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції», — заявляв митець. Творчою діяльністю Івана Франка — письменника, мислителя, вченого — зроблено титанічний, як для однієї людини, внесок у духовну культуру, що далеко виходить за межі, виключно культурно-національні. Найавторитетніші вчені України й зарубіжжя не раз порівнювали українського титана, людину енциклопедичних знань та універсальних зацікавлень із відомими діячами епохи Відродження. Вражаючим є коло тих ділянок гуманітарної діяльності, на яких Франко не просто працював, а залишив вагомий здобуток: від письменства до історії, економіки, філософії, від фольклору й етнології до проблем мовознавства, а навіть і окремих аспектів природознавства.

   «Сорок літ невсипучої, вичерпуючої, всесторонньої праці, яку при інших обставинах робить цілий гурт людей…» — розмірковував з приводу Франкової діяльності М. Євшан, один із представників української інтелігенції у 1913 році. Мислитель із феноменальним самоусвідомленням, Франко більше, ніж будь-хто інший з українських діячів XIX-XX ст.., відчував та мислив себе носієм національних духовних рис, невід`ємною часткою великого народного цілого:

 

Я син народа,

Що в гору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

 

   Іван Франко рішуче відхиляв можливість «безнаціонального» служіння культурному, мистецькому, суспільному поступові взагалі та обирав свідомий обов`язок іти до духовних вершин разом зі своїм народом, вписуючи українство останнього, а в ньому й через нього і своє власне, у книгу світової історії.

   В «Одвертому листі до галицької молодежі» Франко писав про завдання української еліти та виявляючи дар передбачення, визначний громадський діяч перестерігав, що Україна буде іграшкою в чужих руках «без власних шкіл і без виробленої, освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духовні потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично бороти стяг та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці…». Критично, а то й іронічно налаштований до особливостей суспільного життя в Галичині та Буковині, Франко ставив точні діагнози і водночас давав дійові рецепти: падіння «китайської стіни», що розділяє український народ, вимагає вищого рівня літератури і преси у цих регіонах, ширшого світогляду, не декларативного патріотизму, а поважного та справжнього народолюбства, не інерції, а критичної праці думок і готовності на ділі, навіть з ризиком для себе, реалізувати власні громадянські права. Він закликав галичан та буковинців заховати свою амбітність, «пофарбування європейськими фарбами при основній малоосвітності та некультурності» й готувати себе до спільної з наддніпрянцями роботи в ім`я всієї України. Мислитель наголошував, що через діяльність представників інтелігенції буде підноситися «інтелектуальний рівень та етичне вироблення цілих мас народу».

   Важко переоцінити, яка величезна частка теперішнього нашого національного світогляду, нашої національно культури і сили прийшла до нас від цієї людини. Його праця була працею справжнього Каменяра — не тільки такого, що пробиває величезну скелю, щоб вийти на власний шлях, але і такого, що лупає каміння на дорозі, по якій мусять пройти мільйони ніг, що до цього в`язли в болоті.

   Іван Франко на завжди вписав своє ім`я в історію рідного краю золотими літерами, ставши унікальним мислителем, митцем, вченим і публіцистом України.

    Незвичайною вийшла ця лекція. Цікавою та пізнавальною виявилася й тема — формування національної свідомості у широких верств населення, перетворення населення у націю, з усвідомленням свого героїчного минулого і почуттям патріотизму в серці. Спроможні будемо ми дати відповідь, принаймні, самим собі — а чи готові ми до того «великого» перетворення — населення у націю? Є над чим поміркувати…

 

 
Відділ громадської інформації НТБ 
НТУ «Дніпровська політехніка»