Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»

В. Сухомлинський

Дмитро Яворницький. Успіх усупереч

29 жовтня 2018 р. напередодні дня народження Дмитра Яворницького (6 листопада 1855 р.), а також вшановуючи пам'ять видатного академіка, доктора суспільних наук, дослідника історії українського козацтва, археолога, етнографа, фольклориста, колекціонера, письменника, поета, культурного і громадського діяча України, бібліотека університету запросила до розмови фахівця, який професійно займається вивченням життя та наукової спадщини академіка – старшого наукового співробітника Дніпровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького, завідувача відділу «Меморіальний будинок-музей академіка Яворницького» – Яну Тимошенко.

«Чому саме ім`я Дмитра Яворницького? Що він зробив для міста і чим відзначився? Гадаєте, тільки створенням історичного музею?» – такими слова звернулася Яна Петрівна до слухачів лекції – студентів гр. 032-18-1 Історія та соціальна антропологія. – «Ми думаємо, що ви будете трохи вражені і кількістю його справ на користь міста, і впливовістю цього «просто вченого» при різних політичних владах, і силою особистості, і яскравістю харизми».

Пройшло вже більше чим сто років з того часу, як у нашому місті оселився Дмитро Іванович Яворницький. У далекому 1902 році йому була запропонована посада директора новоствореного Катеринославського історико-краєзнавчого музею імені О. Поля.

Запрошення очолити музей надійшло в дуже непростий період життя вченого. Незважаючи на його славу як єдиного історика козацтва, значні наукові досягнення, вчену ступінь профессора та близько 30 надрукованих наукових праць, Дмитро Яворницький так і не мав стабільності та добробуту. Народжений в Україні, на Харківщині, він був змушений покинути Батьківщину ще у 1885 р., звинувачений у серепаратизмі, українофільстві та «виявлення в лекціях антипатії до московської історії і пристрасть до історії Малоросії». Але, навіть мешкаючи в Петербурзі, Москві, Варшаві та Самарканді, вчений плекав мрії про повернення в Україну, погоджуючись на будь-яке українське місто, роздивляючись варіанти від Києва та Одеси до Галичини і Львова.

Яна Петрівна розпочала лекцію з короткого огляду етапів життя Яворницького – маленького хлопчика, що вивчав грамоту та співав у церковному хорі; студента Харківського університету, який опановував науки та визначався з подальшою спеціалізацією; професора, викладача, який завдяки широкій освіченості, ораторському мистецтву, яскравій харизмі, перетворював свої лекції в високохудожнє дійство.

Тим, хто вирішить ознайомитися з біографією Яворницького докладніше, бібліотека завжди допоможе з`орієтнуватися серед великої кількості видань творів як самого Дмитра Івановича, так і чималого переліку праць відомих краєзнавців, науковців нашого міста, які висвітлюють життя, багатогранну наукову діяльність, особливості творчої лабораторії видатного вченого.

А ми лише коротко зафіксуємо основні тези лекції – саме через що ж постать Яворницького набуває такого величезного значення для нашого міста, для людей, які в ньому живуть, та і для всієї України загалом.

У 1902 р. Яворницький дає згоду очолити Катеринославський історико-краєзнавчий музей ім. О. Поля.

У 1905 р. оселяється у Катеринославі. У 1905 році у Катеринославі з’являється будинок Д. Яворницького. За проектом архітектора Л. Бродницького в старовинній частині міста, біля парку та палацу Г. Потьомкіна з’являється будинок з червоної цегли з “баштою” – мезоніном. Д. І. Яворницький прожив у ньому до кінця життя. 1964 р. у будинку було відкрито кімнату-музей вченого. З 1988 р. – Меморіальний будинок-музей академіка Д. І. Яворницького, відомий також як КУРІНЬ КОЗАЦЬКОГО БАТЬКА. Будинок вченого і донині є справжньою перлиною міста. Прикрашений унікальними настінними розписами, картинами з козацької тематики, із затишним садом, справжнім “диким степом”, мереживною верандою.

Створив один з найбільших та найбагатших музеїв в Україні. Завдяки наполегливості вченого, губернський катеринославський музей ім. О. Поля у 1905 р. отримав окреме приміщення. Маловідомим є той факт, що Д. І. Яворницький хотів більш престижне місце для музею, ніж пустир на пагорбі Катеринославського проспекту. І кращим місцем для майбутнього великого музею він вважав Новодворянську вулицю біля Потьомкінського саду. У 1902 році вчений звернувся до власника землі у тому районі, Ананія Струкова, з проханням продати відповідну ділянку під будівництво музею. І якби не відмова останнього, був би зараз Історичний музей не на центральному проспекті міста, а на вулиці В. Вернадського біля парку ім. Т. Шевченка!

І досі Дніпровський національний історичний музей є одним з найбільш відомих в Україні.

Подарував місту власну колекцію старожитностей.

 

Запорозький одяг, зброю, побутові речі українців, матеріали археологічних розкопок та ін. Чого лише варта картина на дверях, що і нині зберігається у музеї!

 Зібрав для історичного музею більше 80 тисяч експонатів. Дмитро Іванович 31 рік був директором музею, купував для нього експонати за власний кошт, збирав їх, самотужки, з рушницею в руках охороняв його скарби у часи Громадянської війни. Досконало знав історію кожного експонату, проводив чудові екскурсії, володіючи ораторським мистецтвом та нескінченними знаннями.

Розпочав будівництво другого корпусу історичного музею.

 

У 1910 р. здійснив подорож до Єгипту, звідки привіз проект побудови Каїрського музею – саме за цим зразком було побудовано другий корпус історичного музею (перші два поверхи). Нині в будівлі – адміністрація, реставраційні майстерні музею, Відділ охорони пам’яток, Обласна бібліотека.

Відкрив світові унікальний петриківський розпис.

Мандруючи нашим краєм, вчений захоплювався прагненням українських жінок прикрашати свій побут: з давніх-давен вони розписували яскравими барвистими квітами ставні, груби, посуд, побутові речі, реманент. Дмитро Іванович запрошував художників, які разом з ним їздили у етнографічні експедиції і змальовували цей унікальний розпис. Такі зразки і донині зберігаються у Історичному музеї!

Врятував від знищення один з найстаріших храмів міста. За радянського часу влада була проти релігії, забороняла влаштовувати релігійні свята, справляти обряди, руйнувала церкви. Така доля мала спіткати й унікальний Спасо-Преображенський собор, який закладала імператриця Катерина ІІ. Але завдяки Д. Яворницькому там було відкрито Музей релігії та атеїзму. За легендою, вчений сховав і 4-тонний дзвін з собору, й досі його не було знайдено. Собор і нині височіє на Соборній горі…

Врятував від руйнування пам’ятник Катерині ІІ 1788 року створення. Цей пам’ятник був замовлений для міста ще князем Потьомкіним, потім він потрапив до відомого письменника О.С. Пушкіна, згодом все ж опинився у Катеринославі. У 1917 р. ображені робітники зтягли пам’ятник з постаменту, і хотіли його знищити, але Д. Яворницький забрав його. Спочатку закопав біля музею, а потім поставив біля половецьких баб, як “кращий витвір берлінських майстрів”. Був знищений вже після смерті вченого.

 

 

 Встановив пам’ятний знак на місці Кодацької фортеці.

Ще у 1635 р. поляки побудували біля Кодацького порогу фортецю, щоб контролювати козаків. Фортецю спочатку зруйнував І. Сулима, а потім й Б.Хмельницький.

Д.І. Яворницький не лише проводив розкопки на її місці, але й у 1910 р. встановив там цей пам’ятний знак.

Встановив пам’ятний знак на місці загибелі Святослава Хороброго на Ненаситецькому порозі.  

Відомий київський князь, син княгині Ольги, “перший запорожець на київському столі” загинув від засідки, що її влаштували печеніги на Ненаситецькому порозі. У 1913 завдяки Д. І. Яворницькому     у с. Микильське-на- Дніпрі з’явилася чавунна меморіальна плита.

Дослідив унікальне явище краю – дніпрові пороги. Ще з юних років Дмитро Яворницький мандрував порогами, досліджував їх. Він зібрав унікальну колекцію старожитностей на цих територіях, тому був частим гостем на Катеринославщині.

 

У 1928 р. видав нарис «Дніпрові пороги». Врятував десятки тисяч експонатів від затоплення, коли пороги опинилися під водами Дніпровського водосховища. Вважав пороги символом козацтва й України.

Проводив археологічні розкопки на Богородицькій, Кодацькій фортецях, парку ім. Т. Шевченка, Монастирському острові. Розкопав тисячі експонатів кам’яної, бронзової, античної, скіфської, слов’янської, козацької доби на території нашого краю, й поповнив ними фонди музею.

 Зібрав в області унікальну колекцію половецьких баб.

Ще сто років тому ці унікальні “баби” стояли просто в степу, у людей на городах, присадибних ділянках. Дмитро Іванович їздив в експедиції з метою їх “визволення” і перенесення до музею.

Зібрав для міста найбільшу в Україні колекцію картин “Козак Мамай”. Ще з давніх-давен українці малювали у своїх оселях оберіг – образ козака Мамая.

Читав лекції у Катеринославському університеті. У 1918 році у нашому місті виник Університет, Дмитро Іванович стояв біля його витоків, тривалий час очолював кафедру українознавства, читав студентам лекції з українознавства, краєзнавства, історії. Студенти із захопленням відвідували лекції видатного історика!

Очолював міський архів. Дмитро Іванович розумів цінність історичного джерела, зокрема й архівного, тому зберігав для міста й ці скарби.

Зібрав етнографічні та фольклорні скарби регіону.

Дмитро Іванович об’їздив села краю, спілкувався з селянами, здобував для музею старовинний український одяг, рушники, посуд, яким користувалися наші далекі пращури, реманент; записував побутові традиції. Ці унікальні речі з того часу і донині є цінними експонатами музею.

Окрім того, вчений записував старовинні легенди, загадки, прислів’я та приказки.

Видав у Катеринославі І том словника української мови. Цей словник Дмитро Іванович називав найбільшим скарбом. Багато десятиліть він збирав українські слова з усіх куточків країни, щоб зберегти і примножити найцінніший скарб народу – його мову.

Видав перший і єдиний том у Катеринославі, у важкі часи Громадянської війни.

Написав одну з найцікавіших праць про історію міста.

В останні роки життя Дмитро Іванович багато часу присвятив створенню цієї праці, що охоплює історію краю від дописемних часів і до 1930-х рр. Але була видана лише за 50 років після написання. Насичена історичними фактами, легендами, вона і досі викликає захоплення у читачів.

Був консультантом у створенні окраси міста – готелю «Україна». На початку ХХ ст. друг Д. І. Яворницького, колекціонер, меценат Володимир Хренніков задумав побудувати собі маєток в українському стилі. Д. І. Яворницький допоміг йому, як знавець української культури.

 

У 1905 р. у зібрав наукову еліту імперії на ХІІІ Археологічний з’їзд. У 1905 році у палаці Потьомкіна відбувалась ця знаменна подія. До неї місто готувалося два роки, проводили етнографічні та археологічні експедиції. З усієї Російської імперії з’їхалися видатні історики, археологи, етнографи.

Попри заборону у місті відбулося святкування 100-річного ювілею Кобзаря.

У 1914 р. у зв’язку з війною, загрозою революційних подій в усій Російській імперії заборонили відзначати ювілейну дату.

Проте, завдяки авторитету вченого, у Катеринославі були проведені святкові заходи!

Дніпро – українське місто! Завдяки скарбам, зібраних вченим, місто не забуло своєї історії, культури, мови та традицій!

Тож докладемо зусиль разом для того, щоб відповідати тим сподіванням, які великий Яворницький покладав на своїх нащадків, для яких віднаходив, зберігав «дорогоцінні скарби» величі духу української нації.

 

Відділ громадської інформації НТБ

НТУ «Дніпровська політехніка»