Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»

В. Сухомлинський

Епічний геній української культури (13 травня – 170 років від дня народження Панаса Мирного)

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози.

Розпочавши з традиційних для літератури першої половини ХІХ ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури.Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі (1863-1864), Прилуках (1865-1867), Миргороді (1867-1871). Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. 1914 року П.Я. Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі. Пізніше М. Зеров оцінив спосіб життя Панаса Мирного-письменника  й Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роздвоювання на урядовця коронної служби та українського письменника-народовця».

Класик української літератури, що належав до нечисленних письменників, яким вдалося реалізувати себе в літературі і одночасно побудувати блискучу державну кар'єру, ставши статським радником (V клас в "табелі про ранги" до 1917 р, що дорівнює бригадиру - військовим званням між полковником і генерал-майором ). Дивно, але царська поліція так і не дізналася, що популярний письменник Панас Мирний і полтавський чиновник казенної палати Панас Рудченко - одне і те ж обличчя, навіть коли в 1915 р оголосила "у всеросійський розшук" політично підозрілу особу "письменника Панаса Мирного", який активно публікувався за кордоном, критикуючи російську владу за відмову відзначати 100-річний ювілей з дня народження Тараса Шевченка, виступав за рівноправність жінок і т. д.

Після лютневої революції 1917 р Панас Мирний підтримав Центральну Раду, був затятим шанувальником Симона Петлюри.

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Він був першим, хто вивів українську літературу на нові "рейки" епічної прози, розкривши образи близького йому за духом непомітної "маленької людини" - українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігента-різночинця, торговців, селян.

А ще ... українських жінок в епічному романі "Повiя", вклавши в складний і суперечливий образ Христини всі свої емоційні переживання 1883, коли його (відомого на Заході письменника!) інша українська дівчина проміняла на ... звичайного "солдата-москаля". Критики вважають, що його твори стали цілим етапом у розвитку української літератури.

Досягнення Панаса Мирного.

Іван Франко називав Панаса Мирного "сильним епічним талантом". Окремо відзначав майстерність глибокого психологічного аналізу, властивого практично всіх творів Рудченка, незалежно від жанрової приналежності: «Панас Мирний належить до числа найвизначніших українських оповідачів і визначається особливо точною характеристикою дійових осіб і поглибленням їх психології».

Літературна спадщина Панаса Мирного - це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність показувалася такою, якою і була.

А оскільки Мирний прагнув не просто передавати картини того, що відбувається, а й досліджувати душу людини в різних життєвих ситуаціях, то на основі реалістичного методу зображення в українській літературі з'являлися певні, багато в чому нові соціальні типи. Селянин, міщанин, поміщик постають далеко не стереотипними, з набором одних і тих же характерних для кожного з них якостей. Це люди в першу чергу зі своїми переживаннями, своїм ставленням до подій, своїми поглядами, які можуть змінюватися під тиском обставин або, навпаки, ставати більш твердими, загартовуючись в екстремальних умовах.

Заслуга Панаса Мирного - створення яскравих людських особистостей, показ глибоких психологічних процесів, натуральний розвиток характерів усупереч поширеним стереотипним моделям поведінки представників того чи іншого класу.

Панас Мирний також створив нові теми в українській літературі. Так, уже в першій повісті "П'яниця" (1874) він розповів про трагічну долю дрібного чиновника, вихідця з селянського середовища. Крім дослідження психології персонажа, Мирний вперше ставить проблему адаптації простої порядної людини з села до міста. Пізніше ця тема буде розвинена в геніальному романі "Повія" на прикладі долі селянки, що потрапила в місто.

У повісті "Лихі люди" Панас Мирний вперше в українській літературі вводить новий образ інтелігента-різночинця. Критики однозначно говорять: цей твір письменника випередив літературну епоху Мирного.

Традиційна тема взаємовідносин селянства і дворянства письменником по-новому розкривається у повістях "За водою", "Голодна воля", "Лихо давнє й сьогочасне", багатопланову романі "Хіба ревуть волі, як ясла повні?".

Вершиною епічного майстерності Панаса Мирного вважаються романи "Хіба ревуть волі, як ясла повні?" та "Повія", де на прикладі неординарних людей автор простежує зміни в психологічному стані персонажів в різних життєвих обставинах. Для української літератури ці твори стали воістину відкриттям, багато в чому випередив епоху, в яку жив сам автор.

Окрім прози, Панас Мирний створив ряд драматургічних творів, одне з яких - "Лимерівна" - було поставлено на сцені. Також активно перекладав українською мовою твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Островського ("Гроза" - разом з Іваном Біликом), К. Рилєєва, М. Огарьова, В. Шекспіра ("Король Лір"), Г. Лонгфелло ( "Пісня про Гайавату"), здійснив оригінальний переспів "Слова о полку Ігоревім" - "Дума про військо Ігореве".
Також написав близько 300 віршів. Але свою поезію Мирний називав "нікчемним складанням віршів".

Цікаві факти про Панаса Мирного

(Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик)

На початку літературної діяльності прикладом для П. Мирного служить старший брат Іван (Іван Білик), який вже з початку 1860-х років публікує свої фольклорні матеріали в "Полтавських губернських відомостях" і "Основі", а пізніше видає окремі збірники казок і пісень. Крім того, він перекладав на українську мову розповіді Тургенєва, писав критичні статті для львівського журналу "Правда".

Саме Іван Білик "направляв" свого брата на шлях психологічної прози. На необхідність даного новаторського методу відображення життя Іван вказував під час спільної роботи над перетворенням повісті "Чіпка" в роман "Хіба ревуть волі, як ясла повні?".


Цензура не пропускала до друку чимало творів Панаса Мирного. Оскільки в той час цензура забороняла видавати літературу українською мовою, то і в подальшому свої твори Панас Мирний публікував за кордоном. Тому його знамениті романи "Хіба ревуть волі, як ясла повні?" і "Повія" вийшли у світ за кордоном - у Львові та Женеві. Тільки з середини 1880-х років твори Панаса Мирного публікуються в Україні. Так, на сторінках альманаху "Рада", який видавав М. Старицький в 1883-1884 роках, з'являються перші дві частини роману "Повія" та два оповідання з циклу "Як ведеться, так и живеться".

Крім літератури, Мирний брав активну участь у громадському житті. Зокрема, в діяльності полтавського народницького гуртка "Унія". У зв'язку з цим в Полтаві в його будинку був проведений обшук, в ході якого були знайдені заборонені видання. Але наслідків дана обставина на подальшу долю письменника не зробило.

Панас Мирний підтримував тісні зв'язки з багатьма відомими українцями, в тому числі з Л. Українкою, М. Коцюбинським, М. Лисенка, М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Кропивницьким та ін.

Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві.

Його особисте життя представляла собою одну суцільну драму. Одна дівчина, на якій він хотів одружитися, проміняла його на солдата-москаля, інша не відповідала взаємністю. В результаті ці сумні події обумовила народження геніального роману "Повія", головна героїня якого - збірний образ дівчат, яких любив письменник.

Надалі Панас Мирний знайшов кохання всього свого життя - Олександру Шейдеман – обрусілу німкеню, яка, відмовившись від багатого жениха з Петербурга, стала його дружиною і народила трьох синів: Віктора, Михайла і Леоніда.

Правда, після народження Михайла вона часто страждала від нервових розладів, що змусило письменника помістити свою улюблену на півроку до лікарні. І це допомогло, принаймні, про рецидиви хвороби нічого невідомо навіть після народження третього сина. Любов, постійна турбота та вірність чоловіка, допомогли Олександрі перемогти хворобу. Після видужання вона народила своєму Панасу ще одного сина – Леоніда. Чи траплялися з неї істеричні припадки після третіх пологів – невідомо. Теплі почуття до дружини уже сивочолий письменник зберіг до останніх днів життя. Рано - вранці дарував їй троянди з крапельками роси. Жило подружжя в різних кімнатах. Кімната дружини мала досить багатий вигляд: дорогі меблі, багато світлин

(Панас Якович Рудченко з дружиною)

родичів, Олександра Михайлівна захоплювалась театром і навіть полюванням. Панас Мирний не розділяв це захоплення дружини. У Полтавському літературно-меморіальному музеї письменника на стіні і дотепер висить її рушниця. 

Незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між чоловіком та дружиною не було. Олександра так і не змогла стати соратницею та однодумцем Панаса Мирного. Він постійно вболівав за подальшу долю України, писав твори про простих людей українською мовою. Олександра Михайлівна завжди говорила російською, трималася по-панському. Через це, спочатку у матері Панаса Яковича – Тетяни Іванівни, виникли непорозуміння з невісткою. 

Батьки Панаса – Тетяна Іванівна та Яків Григорович – були простими людьми, незважаючи на те, що батько працював бухгалтером, родина жила із землі, завжди говорила українською мовою. Але неприязнь між жінками укорінитися не встигла, бо старі Рудченки жили на Миргородщині, молоді ж – у Полтаві, бачилися не дуже часто. 

Після одруження Панас Якович змушений був багато працювати. Завдяки службі вдавалось утримувати родину, навчати дітей, лікувати дружину. Писати він став все рідше.

Нащадки Рудченків виховувались у дусі того часу, щоб не стати «вузькими фахівцями» багато читали, малювали, захоплювалися музикою.
Свої корективи в долі синів внесли війни – спочатку Перша світова, потім  громадянська. 16 вересня 1915 р. в 7 годин ранку в бою під Рівним загинув найулюбленіший син Панаса Мирного – Віктор. Перед самим початком війни він закінчив юридичний факультет Московського університету і був покликаний офіцером до діючої армії.

На Віктора митець покладав великі творчі надії, що саме він продовжуватиме батьківське «искреннее служение»

рідному народу… Саме Віктор  успадкував від батька письменницький талант.

Середній син Михайло, що навчався рік у Варшавському політехнічному інституті, не міг продовжувати навчання. Почалися клопотання про переведення його до Катеринославського гірничого інституту. Михайло на першому курсі обзавівся сім’єю, змушений був підробляти. Це ще ускладнювало справу, додавало клопоту батькові.

Під час лютневої революції 1917 р. Михайло опинився в діючій армії. Однак з початком громадянської війни, очевидно через ревматичне захворювання, був демобілізований. Він влаштувався на службу діловодом, продовжуючи навчання у гірничому інституті. Дружина Михайла з сином-немовлям жила в Полтаві при родині чоловіка. З відступом денікінської армії зв'язок з Михайлом перервався, для рідних він загубився і «виринув» уже після смерті батька. У 1917 р. добровільно пішов в армію і менший син – Леонід, щоб потім вступити у Київське артучилище.


Панас Мирний несхвально ставився до військової кар’єри молодшого сина, умовляв його не спокушуватись офіцерським поприщем: «Военная служба полна всяческих невзгод и лишений и удовлетворенья духовного дать не может. Подумай об этом хорошенько да и постарайся покончить с военными побрякушками заранее, чтобы не терять дорогого времени для приобретения необходимых знаний с целью сделать из себя полезного работника для края»,— писав він сину у червні 1918 р.

З початком 1918 р. у зв’язку з розпуском училища, Леонід був увільнений з правом вступу в різні навчальні заклади. У вирі подій громадянської війни  Леонід загинув на початку 1919 р.

Все це відобразилося на здоров’ї Панаса Мирного не кращим чином. Зрештою, його серце не витримало, 28 січня 1920 р. він помер від інсульту.
Дружина Панаса Мирного Олександра Михайлівна пережила чоловіка на  22 роки.

Продовжити відомий рід Рудченків не вдалося. Син Михайла Юрій був справжньою відрадою для Панаса Яковича. Однак і його доля склалась трагічно. Будучи на практиці на Харківському тракторному заводі, студент інституту Юрій Рудченко бачив створення легендарного танка Т-34. Він полюбив «крицеву машину» і вирішив стати танкістом. Але з початком Другої світової війни покинув інститут і вступив у військове училище.

Останнє фото з фронту Юрій прислав батькові в 1942 р. Після звільнення Полтави  від фашистських загарбників Михайло Опанасович Рудченко надіслав запит в управління персонального обліку втрат діючої армії. Але розшукати Юрія Рудченка було складно через відсутність номеру польової пошти. Михайло Опанасович 30 років невпинно сподівався знайти хоча б могилу сина, але так і не зумів. Лише в 1977 р. співробітникам музею Панаса Мирного вдалося дізнатися, що командир танка(63-ї танкової бригади)лейтенант Юрій Рудченко загинув 6 листопада в с. Гізель недалеко від Владикавказу (Північний Кавказ). Місце поховання – братська могила 244 бійців на східній околиці Гізель. Поблизу дороги Владикавказ-Алагір стоїть 6-метровий обеліск з написом: "Вечная слава героям, павшим за свободу и счастье нашего народа".

Увічнення пам'яті

 Миргородська школа № 1 носить ім'я Панаса Мирного.

 

На подвір'ї школи також встановлено бюст класика.


У будинку, де жив письменник з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей.

У 1999 році в Полтаві було відкрито пам'ятник Панасу Мирному.

У Миргороді Панасу Мирному встановлено пам'ятний знак на місці, де колись знаходився будинок, в якому народився великий письменник.


 

На могилі в Зеленому Гаю (Полтава) встановлено пам'ятник.


У 1999 році була випущена пам'ятна монета України, присвячена Панасу Мирному.

 

На честь письменника були випущені поштовий конверт і поштова марка.


На честь класика української літератури названа одна з вулиць Києва, а також вулиці в Дніпропетровську, Львові, Запоріжжі, Полтаві, Миргороді, Кривому Розі, Хмельницькому, Обухові, Мелітополі та ін. містах.

Щорічно в Україні вручається премія імені Панаса Мирного, заснована Полтавською обласною радою для нагородження письменників, вчених, працівників освіти і культури, журналістів, художників, майстрів народних ремесел, ділових людей, громадських і державних діячів за видатні успіхи в галузі літератури, літературознавства, публіцистики, театру, музики, живопису, народної творчості, архітектури, громадської діяльності.

Роман Панаса Мирного "Повія" був екранізований, причому головну роль (Христина) зіграла Людмила Гурченко.


Відділ громадської інформації
НТБ НТУ «ДП»