Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»

В. Сухомлинський

Антоненко-Давидович Б. Д. Cмерть; Сибірські новели; Завищені оцінки

Антоненко-Давидович Б. Д. Cмерть; Сибірські новели; Завищені оцінки / Борис Антоненко-Давидович ; вступ. cл. Л. С. Бойка. – К. : Вид-во гуманіт. літ., 2005. – 557 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

У збірці художньої прози українського письменника, раніше замовчуваного і який лише посмертно став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, але по праву може вважатися класиком української літератури, ідеться здебільшого про події і долі сумні, драматичні, а то й трагічні. Адже життя він «вивчав» у сталінських таборах, у яких пробув майже 20 років. Однак із щонайважчих випробувань письменник виніс глибоко вистраждану, а не сліпу віру в незнищенність людської доброти, в торжество справедливості, правди.

Борис Дмитрович Антоненко-Давидович – письменник трагічної долі з незвичайно широким діапазоном творчих інтересів і зацікавлень, із розмаїтою мистецькою палітрою – романіста і повістяра, оповідача і репортера, нарисовця і публіциста, критика і перекладача, одного з кращих знавців рідної мови, автора понад двох десятків книжок, зокрема роману «За ширмою», повістей «Смерть», «Синя Волошка», «Справжній чоловік», «Тук-тук…», мисливської поеми «Семен Іванович Пальоха», збірок оповідань «Запорошені силуети», «Слово матері», «Крила Артема Летючого», «Золотий кораблик», «Крижані мережки», «Як воно починалося», книг літературних репортажів «Землею українською», «Люди й вугілля», «Збруч», «В сім’ї вольній, новій», збірників статей «Про що і як», літературно-критичних нарисів «Здалека і зблизька», «Як ми говоримо»…

Він був глибоко переконаний, що, пишучи про людину, письменник повинен не лише пам’ятати про людське в людині, а й знайти людину там, де вона не помітна пересічному читачеві. «Для цього не треба уподібнюватись Діогенові, шукаючи істину з ліхтарем удень, досить бути письменникові самому людяним, спостережливим і правдивим. Бо література – то правда, без правди нема справжньої літератури».