Події роману відомого українського письменника відбуваються в суворі роки Великої Вітчизняної війни. Автор розповідає про всенародну боротьбу проти гітлерівських загарбників в окупованій Україні, простежує долі багатьох персонажів, знайомих читачеві з роману «І будуть люди».
Анатолій Дімаров не просто оволодів знанням панорамного бачення і вимог сучасної літератури, її наявного багатства, котре вимогливий митець тільки доточує, – він не дозволив собі жодного твору, яким повторив би когось або наслідував. Його внесок у новітню українську прозу, можливо, тим найбільш і значущий, що ним майже адекватно виражене народне пережиття історії.
Стверджувати, що ця історія аж надто різниться з офіційними чи науковими її версіями, хтозна чи варто: події та «етапи» і там, і там практично тотожні. А факти – різні. І то настільки, що вибудувана з них дійсність, хоч би як прагнути назвати її ідейно непомильною, такою не є. А є різною. З тим у ній моральним стрижнем, на котрому тримався народ з давніх давен і, слід гадати, триматиметься й надалі. Принаймні внутрішнє його здоров’я, репродуцентом і виразником якого стала проза Дімарова.