Для української поетеси війна росії проти України не перша в житті війна, вона пам’ятає Другу світову, тому не злякалася, а продовжувала творити. 

Її вірші – це теж зброя, яка надихає наших захисників і підтримує всіх українців

«Мені ось ці бомби о четвертій ранку, мені вони звичні з мого дитинства. Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. А тепер я знов почула ті самі бомби страшні. І ви знаєте, мушу сказати, що я не злякалася», -зазначила поетеса.

Ліна Костенко розповіла, що, як і завжди, продовжувала робити свою справу – писати.

«Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, ну добре – вб’є, то вб’є. Весь час писала. Перший місяць, правда, не дуже писалося. Перший місяць я стежила за кожним кроком, нюансом цієї війни. А потім взяла себе у руки й почала писати, писати. І все», – пояснила Ліна Костенко.  Її вірші – це теж зброя, яка надихає наших захисників і підтримує всіх українців.  

Нагадаємо, Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції – Орден Почесного легіону.

За матеріалами https://bigkyiv.com.ua/

Ліна Костенко: пронизливі вірші про війну

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

***

Розп’ято нас між заходом і сходом.

Що не орел — печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе!

***

Це ж треба мати сатанинський намір,

чаїть в собі невиліковний сказ,

щоб тяжко так знущатися над нами,

та ще й у всьому звинувачувати нас!

***

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

***

І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.