90 років від ня народження

17 жовтня 1936 року в Теліжинцях на Київщині народився автор «Балади про соняшник», «Думи про вчителя» і «Чорнобильської Мадонни».

Після завершення середньої школи почав викладати російську мову та літературу в школі, потім працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ, служив в армії з 1955 по 1958 рік. Згодом вступив на філологічний факультет Київського університету, але був виключений через творчі та політичні погляди. Однак він відновився та завершував навчання заочно, бувши працівником «Літературної газети». У 1964 році Драч закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві, також працював у сценарному відділі Київської кіностудії імені О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна» та в Спілці письменників України.

Свій перший вірш Іван Драч опублікував у Тетіївській районній газеті ще 15-річним хлопцем, а перший серйозний його твір – феєрична трагедія у двох частинах «Ніж у сонці» – вийшов друком у «Літературній газеті» 1961 року. За рік з’явилася збірка «Соняшник», де яскравою метафорою було задекларовано взаємини поета й поезії: «Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником» («Балада про соняшник»).

Ще з початку 1960-х Іван Драч підтримував зв’язки з дисидентами, а 1964 року був одним з підписантів заяви з вимогою пояснити причини арештів української інтелігенції. Цікаво, що сам Іван Драч не вважав себе дисидентом і не стидався слова «конформіст» – вважав, що йдеться про людину, яка знається на ситуації й робить те, що вважає за потрібне, аби отримати шанс діяти щодня. Коли йому закидали кон’юнктурність віршів на кшталт «Віра – це праця. Все інше – тля. Дихаю Леніним до останнього подиху» (1965) – щиро відповідав: «Це було моє життя, тому я від них не відмовляюся».

У 1986 році на з’їзді письменників Іван Драч першим поставив питання про голод 1932-1933 років в Україні. На I з’їзді Народного Руху України за перебудову в 1989 став його головою, а в 1992 році – співголовою разом з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Тоді ж, у 1990-му, ще за союзу, мав мужність вийти з лав КПРС. Стверджував, що «дуже мало досяг» через політичні справи, які «мало дають поживної людської радості». І водночас – шкодував за нездійсненним у політиці: «коли я був головою Руху, треба було міцно триматися на тому всьому й політично воювати за Україну. Але я втомився від головування, остобісіла мені політика – і я повернувся знову в літературу й кіно».

Іван Драч – автор 13 збірок поезії, кілька його творів покладено на музику. Перекладав вірші Поля Елюара, Гарсія Лорки, Назима Хікмета. Його твори перекладали білоруською, азербайджанською, латинською, молдовською та польською мовами.

Іван Драч був одним із найяскравіших українських кінодраматургів епохи шістдесятництва. Його кіносценарії вирізняються метафоричністю, фольклорними мотивами та глибоким філософським змістом. У 1964-1974 роках працював на кіностудії Довженка – саме тоді написав найвідоміші сценарії до фільмів, які ввійшли до скарбниці українського кінематографа:

• «Криниця для спраглих» (1965) – режисер Юрій Іллєнко (дебютна робота Драча в кіно). Сюрреалістична драма про пам’ять роду, зв’язок поколінь та духовне висихання людей, які покинули рідне село заради міста. 
• «Камінний хрест» (1968) – режисер Леонід Осика. Сценарій написаний за мотивами новел Василя Стефаника про важку долю та еміграцію західноукраїнського селянина. 
• «Пропала грамота» (1972) – режисер Борис Івченко. Культова комедійно-пригодницька стрічка за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя, що переосмислює українську міфологію та козацький дух. 
• «Іду до тебе» (1971) – фільм про Лесю Українку (режисер Микола Мащенко). Драма про життя та кохання видатної української поетеси Лесі Українки. 
• «Дід лівого крайнього» (1973) – режисер Леонід Осика. Соціальна комедія про пошуки місця людини праці та зв’язок поколінь у радянській добі. [1]
• «Крила» (анімаційний фільм, 1983) – мультфільм за мотивами поетичних творів Івана Драча. 
• «Вінчання зі смертю» (1992) – режисер Микола Мащенко (за творами Григорія Тютюнника). 
• «Таємниця Чингісхана» (2002) – режисер Володимир Савельєв. Історична драма. 

Серед нагород поета – Шевченківська премія (1976, за збірку «Корінь і крона»), Державна премія срср (1983, за перекладену збірку «Зелена брама»). Його двічі номінували на Нобелівську премію з літератури (1967, 2018). Мав звання Герой України (2006).

Іван Драч повсякчас бачив непересічне в буденному й озвичайнював непересічне. Тільки він міг так оспівати абсолютно побутові речі: хліб, цибулину, випрані штани – чи розкрити «анатомію змійки». Його метафори вражають дотепер: «у соняшника були руки й ноги», «протуберанці сторч головою», «вийшов з радіо чорний лев». Незвичність форми, складність поетичної мови Драча направду видаються коштовним камінням, яке не дає простувати поетичною стежкою абияк, а привертає увагу до буденних явищ, зупиняє, аби краще їх роздивитися. Деякі ж із його віршів сьогодні видаються щонайменше пророцтвом…

За матеріаламиhttps://vogue.ua/