Патріот Гірничого номер один

До 100 річниці від дня народження

У цьогорічному листопаді виповнюється сто років від дня народження вченого, педагога, організатора вузівської науки та освіти Миколи Яковича БІЛІЧЕНКА.

З цих ста років прожив 87, зробив багато добрих справ – виховав дітей, онуків-правнуків, навчив гірничій професії сотні, ні – тисячі! молодих людей, відстоював свою землю в боях з гітлерівською навалою, належав до керівників Гірничого інституту в непрості роки 60-х–90-х. Як свідок епохи, в якій йому довелося жити, залишив опубліковані у 2004 р. спогади під назвою «І в пам’яті, і в серці».

Cуха енциклопедична інформація стосовно професора Національного гірничого університету Миколи Яковича Біліченка свідчить: «Гірничий інженер-шахтобудівник, доктор технічних наук з 1965 р., професор з 1966 р., академік академії інженерних наук України, заслужений працівник вищої школи УРСР з 1979 р. Повний кавалер знаку «Шахтарська слава». Закінчив ДГІ у 1949 р. Працював в Національному гірничому університеті з 1949 р., завідував кафедрами прикладної механіки в 1974-1988 рр. та рудникового транспорту в 1988-1995 рр., декан гірничого факультету (1963-1965), проректор у 1965-1994 рр., з 1995 – радник ректора, професор кафедри систем і технологій з 2001 р. Основні праці присвячено дослідженню стрічкових конвеєрів в умовах гірничих підприємств». Власне, це лише віхи його науково-педагогічної діяльності. 

Використовуючи документи та спогади професора М. Я. Біліченка, доповнимо наведені дані фактами з життя неординарної особистості, вихідця з простої трудової сім’ї, який завдяки даному богом таланту і наполегливій праці досяг успіху і залишив по собі яскравий слід «і в пам’яті, і в серцях» рідних, колег, численних учнів.

Микола Якович Біліченко народився 24 листопада 1923 р. у селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області в сім’ї сільських  трударів Якова Андрійовича та Євгенії Єлізарівни. Микола був первістком, згодом у сім’ народилися Любов, Віра та Віктор. Освіта батька обмежилася 4-класною церковно-парафіяльною школою. Працював у риболовецькому колгоспі, коли утворилася ця форма господарювання. Син про нього згадує так: «Батько був людиною неабиякою – в сенсі працелюбності і спокійного українського, з гумором характеру… Він не палив, не пив і не мав інших шкідливих звичок. З усіма сусідами жив мирно, спокійно, умів робити практично все, за що його в селі всі поважали. Батько був пасічником, мабуть, єдиним у селі, а в народі вважалося, що погана людина пасічником бути не може – бджола його не сприйме. Ця пристрасть до бджіл передалася і мені». У цій характеристиці вгадуються риси характеру  і самого мемуариста. Яків Андрійович загинув у бою з гітлерівськими загарбниками в 1942 р. біля станиці Куринська Краснодарського краю. 

Батьки: Яків Андрійович та Євгенія Єлізарівна Біліченки

Мати Миколи Яковича Євгенія Єлизарівна закінчила 6-й клас гімназії в селі Губиниха. Про неї син пише: «Мама була людиною грамотною, добре рахувала. Достатньо сказати, що вона допомагала мені рішати задачі, які задавали в школі, до сьомого класу включно. Дуже добре вона знала практично всі шкільні предмети, особливо українську і російську граматику».

Дім родини Біліченків на вулиці імені Євгенії Біліченко

Вона була домогосподаркою, виховувала дітей, а коли вони підросли, працювала в колгоспі. Коли війна прийшла на нашу землю, вона переховувала поранених бійців, підліковувала і допомагала їм перейти лінію фронту. У 1943 р. її схопили, вона перебувала в гестапо в Новомосковську і в числі 10-ти інших патріотів була розстріляна окупантами. Одна з вулиць села Новоселівки названа її іменем.

У таких батьків отримав життя, його принципи, риси характеру, любов до рідної землі Микола Якович Біліченко. 

Студент Київського авіаційного інституту Микола Біліченко. Перша форма в житті

Після закінчення Ігренської середньої залізничної школи № 12 М.Я. Біліченко вступив до Київського авіаційного інституту. Але закінчив лише перший курс. 22 липня 1941 р. він був мобілізований і зарахований курсантом Харківського військового авіаційно-технічного училища, пройшов чотиримісячний курс навчання і в травні 1942 р. уже був направлений до діючої армії на Калінінський фронт. Брав участь у бойових діях з ворогом також на Білоруському та Прибалтійському фронтах. За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з ворогом, М. Я. Біліченко нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

Біліченко М. Я. – курсант Харківського авіаційного технічного училища. Серпень 1941 р.

На початку 1946 р. М.Я Біліченко демобілізувався і вже у лютому того року був зарахований на 2-й курс гірничого факультету, спеціальність – «Шахтне будівництво». Був старостою групи. У тому ж році одружився зі студенткою, майбутнім гідрогеологом Оленою Авраменко. Вчився на «відмінно», отримуючи підвищену стипендію, що було досить суттєвим для студентської сім’ї.

Молода студентська сім’я. 1946 р.

Сьогоднішнім молодим людям навіть важко собі уявити, наскільки важким було життя студентів (і, звичайно, не тільки їх) того часу. Наведемо витяг із правдивих свідчень Миколи Яковича: «В студентські роки наше матеріальне становище було «ахівським». Жили ми з дружиною практично на стипендію з щонедільною «підгодівлею» з боку її мами Клавдії Петрівни (теща Миколи Яковича, дільничний лікар, жила в м. Кам’янське), їздили робочим поїздом без квитків. Кондуктори студентів не дуже чіпали. Коли я добирався один, найбільш зручним і надійним місцем був дах вагону. Тільки сідати треба було на останні вагони, щоб паровоз не закоптив, доки доїдеш».

Голод 1947 р. був дещо легшим, ніж 1933 року. Все ж ми отримували 0,5 кг хліба. Отримуємо два пайки, один я несу на Лагерну (нині – Нагірний ринок на пр. Гагаріна) продати, а з другим йдемо в їдальню № 32 «Язва» і на виручені гроші купуємо, що нам подобається. Вибір, правда, як і фінанси, був обмежений. Деякою підтримкою нашого добробуту були талони на тканини. Викуповуючи їх у магазині і продаючи на ринку, можна було мати «навар». Обсяг його, правда, залежав від якості, а значить і ціни тканини в магазині: дорога тканина – більший дохід. Талони видавала профспілка, відав цим студент Вагін. Він зі своїм оточенням творив «справи», про які знали всі студенти.

Тут доречно згадати пшеницю, яку А. І. Зільберман й А. І. Кур’ян (викладачі гірничого інституту) привезли із Караганди. Якась частина її була непридатною для вживання: багато прілого зерна. Питання вирішилося просто: в туалеті гуртожитку здійснювалася промивка. Все, що плавало, вимивалося. Іноді підлога туалету була так вкрита пшеницею, що небезпечно було пройти. Промита пшениця трохи підсушувалася в кімнаті на газеті, а потім – в кашу. Студенти привозили з дому різні круподерки, жорна, тому вечорами в деяких кімнатах гуртожитку так гуло, ніби на якійсь фабриці. Я іноді їздив у Голубівку, привозив цукровий буряк. Хоч сирий, хоч варений – це був делікатес». 

Ще довго треба було переборювати труднощі на кожному кроці. Відбудова зруйнованого інституту власними силами студентів, викладачів, співробітників – це теж в біографії М. Я. Біліченка.

Життя його було довгим і наповненим сенсом. Останній розділ його книги спогадів називається «Чим я пишаюся». Дійсно, є чим пишатися. І йому, і численній родині, і Національному гірничому університету, і селу Новоселівка.

Радимо читачам докладно ознайомитися зі спогадами Микола Яковича, щоб зрозуміти тогочасні цінності, викликита випробування, а також відчути, як звучить невмирущий дух нашого народу та любов до рідної землі.

За матеріалами наступних джерел

Биличенко Н. Я. И в памяти, и в сердце  / Н. Я. Биличенко. – Дніпропетровськ : Нац. гірн. ун-т, 2004. – 155 с. – (Особистості НГУ: життя і творчість).

Днепропетровский горный институт. Исторический очерк. Кн. 2.  Кафедры (1899–1992) / под. ред. д. т. н. А. А. Ренгевича, канд. ист. наук М. П. Теселько. – Киев : Техніка, 1995. – С. 206-216.

Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899–2009) / за ред. проф. Г. К. Швидько. – Дніпропетровськ : Нац. гірн. ун-т; Ліра, 2009. – С. 192, 197, 198,201, 226, 228, 232, 261.

Кочергін І. Нотатки до біографії професора Національного гірничого університету М. Я. Біліченка / Ігор Кочергін // Бористен,2004. – № 1. – С. 10-11.

Микола Якович Біліченко : біобібліогр. покажчик / М-во освіти і науки України, Нац. гірн. ун-т. – Дніпропетровськ : НГУ, 2003. – 24 с.

Професори Національного гірничого університету (1899–2009). – Дніпропетровськ : НГУ, 2009. – С. 20.

Шабетя В.  Патріарх серед проректорів України : [Н.Я.Біліченко] / Валентина Шабетя // Бористен, 2003. –№ 12. – С. 1-2.

1954 р. Доцент Дніпропетровського гірничого інституту
Професор Біліченко в студентській авдиторії
Закладка навчальних корпусів ДГІ
М. Я. Біліченко – завідувач кафедри рудникового транспорту
В родинному колі. 2003 р.
ЯК-9. Пам’ять про минуле

Вас може так само зацікавити

Пекельний вогонь Чорнобиля Art

Пекельний вогонь Чорнобиля

Нові автореферати дисертацій Art

Нові автореферати дисертацій

14 БЕРЕЗНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ Art

14 БЕРЕЗНЯ – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ

З днем вишиванки! Art

З днем вишиванки!