до 215 річниці від дня народження

Ганс Крістіан Андерсен – неперевершений казкар всіх віків і народів, відомий своїми неймовірно цікавими, повчальними, добрими і веселими, а, іноді, сумними історіями. Діти всього світу зачитувалися ними. При цьому вони вчилися любити, товаришувати, довіряти і, найголовніше, вірити в диво та беззаперечну перемогу добра.

Дитинство письменника

Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому містечку Оденсе, розташованому на одному з датських острівців – Фіонсе.

Серед його предків теж були вельми творчі особистості. Так, його дід займався різьбою по дереву. Він мав пристрасть до виготовлення статуеток, які поєднували в собі частини тіла людей та різних тварин. Як це часто буває, митця не зрозуміли. Його просто вважали божевільним.

Перша казка

Зовсім недавно в Данії була виявлена невідома досі казка Андерсена під назвою «Сальна свічка». Рукопис був виявлений серед паперів в архіві датського міста Оденсе місцевим істориком. Фахівці підтвердили справжність роботи, яка, можливо, була написана відомим казкарем ще в шкільні роки. Знайшлася вона абсолютно випадково в архіві рідного містечка автора.

Дружба з майбутнім королем

Розповідають, що в дитинстві Ганс мав дружні стосунки із принцом Фрітсом. У своїх автобіографічних записах він згадував про те, як грався з майбутнім королем Фредеріком VII. Тому дехто навіть припускав його королівське походження. Андерсен навіть говорив, що все життя товаришував з Фрітсом. А коли той помер, то навіть був допущений до труни короля на рівні з рідними. Більше ніхто, тільки він. Але, скоріше за все, це відбувалися лише в бурхливій уяві Андерсена.

Страхи та фобії письменника

Кожна людина чогось боїться — це беззаперечний факт. Але казкар мав дуже велику кількість страхів — поширених і абсолютно незвичних, дивних. Він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта; боявся загинути у вогні, тому завжди возив з собою мотузку, щоб під час пожежі вибратися через вікно.

У письменника ще був страх бути отруєним. Він проявився навіть тоді, коли скандинавські діти вирішили зробити йому подарунок і надіслали найбільшу в світі коробку із цукерками з шоколаду. Солодощі він навіть не скуштував і віддав їх своїм племінницям.

Також Андерсен вважав, що кількість його зубів безпосередньо впливає на його здатність до творчості. Тому він весь час страждав від зубного болю, але не позбувався хворих зубів.

Зовнішності він був не дуже приємної. Високий на зріст та занадто худий. Також був дещо згорблений. Ймовірно, через неправильне сидіння за столом під час письма.

Також варто зауважити, що Ганс мав досить складний і відштовхуючий характер. Читаючи його казки, в це важко повірити. Скоріше за все, його внутрішній світ був геть інший. Але, з якихось причин, Андерсен його не показував.

«Дело в шляпе»

Ганс Крістіан Андерсен не звертав уваги на свій зовнішній вигляд і одягався дуже недбало. Його старий, поношений плащ знав уесь Копенгаген.

Одного разу, коли Андерсен гуляв вулицями міста, якийсь перехожий запитав його:
— Цей жалюгідний предмет на вашій голові ви називаєте капелюхом?

Великий казкар не розгубився і спокійно запитав перехожого:
— А цей жалюгідний предмет під вашим капелюхом ви називаєте головою?

Вічна суперечка просвітителя з романтиком

Подорожі — перша, сама радісна тема творчості Андерсена. Письменник витратив на екскурсію по Європі свій перший гонорар і не втомлювався мандрувати до самої старості. Своїми враженнями він ділився в романах і казках. Швейцарія, Греція, Італія, Азія, Африка, описи цих країн такі барвисті і переконливі, як ніби написані корінним жителем.

У 1833 році він подарував королю Фредеріку цикл віршів про Данію і отримав за це грошову допомогу, яку він витратив на подорож по Європі (1833-1834). У Парижі Андерсен познайомився з Генріхом Гейне, в Римі — зі скульптором Бертелем Торвальд-сіном. Після Риму вирушив до Флоренції, Неаполю, Венеції, де написав есе про Мікеланджело і Рафаеля. Їм були написані поема «Агнета і моряк», казка-повість «Ледяниця».

Всього Андерсен здійснив 29 поїздок за кордон і більше дев’яти років жив за межами Данії. З вражень від поїздок, знайомств і бесід зі знаменитими поетами, письменниками, композиторами того часу він черпав натхнення для своїх нових творів.

У подорожах він познайомився і розмовляв з композиторами Ференцом Лістом і Феліксом Мендельсоном-Бартольді, письменниками Чарльзом Діккенсом (з яким дружив і навіть жив у нього під час поїздки в Англію в 1857 році), Віктором Гюго, Оноре де Бальзаком і Олександром Дюма і багатьма іншими діячами мистецтва і літератури. Безпосередньо подорожам Андерсен присвятив твори: «Базар поета» (1842), «Зі Швеції» (1851), «В Іспанії» (1863) і «Візит до Португалії» (1868).

У 1847 році виходить перша автобіографічна книга Андерсена «Казка мого життя». Існує думка, що ця робота письменника не така захоплююча, як казки, оскільки в ній він багато скаржиться на критиків (треба сказати, що негативні відгуки завжди дуже засмучували Ганса Крістіана) і скрупульозно описує всі деталі зустрічей з відомими людьми свого часу, з якими він дуже любив заводити знайомства.

До слова, і казки Андерсена подобалися далеко не всім. Хтось вважав, що вони недостатньо повчальні для дітей, а часом і зовсім розповідають про перемогу зла над добром, на що письменник незмінно відповідав: «Добро перемагає у вічності».

Одним з маловідомих захоплень Андерсена було вирізання фігурок з паперу, яких він зробив кілька сотень. Люди, ангели, квіти, сніжинки, біблійні сюжети, балерини, клоуни, пірати, дерева – уява письменника було воістину безмежним.

Автограф Пушкіна

Андерсен був власником автографа Олександра Сергійовича Пушкіна. Відомо, що, будучи молодшим сучасником великого російського поета, Андерсен був щирим прихильником його таланту і дуже просив добути для нього пушкінський автограф, який і був йому доставлений. Це був надпис на книзі «Елегія», видання 1816 року. До останніх днів він зберігав цю книгу і дуже хизувався тим, що має її. Вона не загубилася. Відомо, що в наш час вона зберігається в Датській Королівській Бібліотеці.

Переклади казок скорочували

Відомо, що в Радянському Союзі все, що було пов’язане з релігійними згадками або знищували, або не помічали. Так казки Андерсена перекладалися таким чином, що цілі частини були скорочені або змінені. Жодної згадки про Бога, жодної згадки про церкву та віру. Хоча, як зазначають дослідники, абсолютно всі твори письменника були прорелігійними. Десь згадки про віру ми бачимо в самому тексті, десь — в контексті.

В СРСР ми отримували велику кількість «перебраних» творів, переписаних, урізаних величезних збірників до маленьких книжечок.

Наприклад, перекладачка Ніна Федорова зауважує, що в оригіналі твору «Снігова королева» згадується, що головна героїня, Герда, молилася, коли чогось боялася та читала Біблію. В перекладі цей епізод відсутній.

А у фразі «Все було в цьому будинку: і достаток, і чванливі панове, але не було в будинку господаря» була змінена кінцівка. Мало звучати «… але не було в домі Господа». Погодьтеся, що зміна одного слова в цьому випадку повністю змінює контекст.

Андерсенград

У 1980 році недалеко від Санкт-Петербурга, в місті Сосновий Бір, відкрили дитячий ігровий комплекс Андерсенград. Відкриття було приурочено до 175 річниці від дня народження знаменитого казкаря. На території містечка, стилізованого під середньовічну західноєвропейську архітектуру, розташувалися різні будови, що належать до певних казок Андерсена. По всьому місту проходить траса дитячої автодороги. У 2008 році в містечку встановили пам’ятник Русалоньці, а в 2010 році — Стійкому олов’яному солдатику. Весь ігровий центр розташований на великій площі та створюэ атмосферу перебування у казці.

День книги для дітей

Щороку 2 квітня, в день народження письменника, в усьому світі святкується Міжнародний день дитячої книги.

Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги (IBBY) — організація, метою якої є пропагування книг для дітей. IBBY була зареєстрована як неприбуткова організація в Цюриху (Швейцарія) в 1953 році. Засновниками стали Еріх Кестнер, Ліза Тецнер, Астрід Лідгрен, Йо Терфйорд, Фріц Бруннер, Беттіна Гюрліманн та Ріхард Бамберґер. У 1956 році IBBY започаткувала міжнародну Премію імені Ганса Крістіана Андерсена, яка присуджується з тих пір кожні два роки.

Пам’ятник наодинці

Проект пам’ятника був створений скульптором Огюста Сабьо ще за життя письменника: Андерсена передбачалося зобразити з книгою в руках, в оточенні дітей. Однак літній Андерсен забракував проект.

«Я ніколи не міг читати вголос, коли хтось сидів біля мене», — говорив він. Але найбільше йому не сподобалася ідея з дітьми: бачити своїми шанувальниками лише юних читачів він не бажав. Андерсен вважав себе «дорослим» письменником, поетом і драматургом.

Пам’ятник цей був поставлений лише в 1880 році — п’ять років після смерті Андерсена. Казкар дивиться поверх голів, книга в лівій руці, а права з відкритими пальцями протягнута, немов для благословення або заспокоєння.

Сучасники Андерсена, казкарі Шарль Перро, брати Грімм, Ернст Гофман, відкривали для освіченого читача світ нестримної народної фантазії. У цьому ряду Андерсен був одночасно і своїм, і чужим. Його казкові сюжети своєю різноманітністю, несподіваними рішеннями, глибиною думки і витонченим, гострим язиком не вписувалися у встановлені тисячоліттями правила народної казки. Навіть використовуючи фольклорні сюжети, він ламав традиційні канони і розцвічував їх сміливими і барвистими імпровізаціями.

Його героями могли бути і міфічні безтілесні істоти, і звичні побутові предмети, рослини і комахи. Містицизм органічно сусідить з м’яким гумором, алегоричність – з інформативністю.

Його ім’я залишилося назавжди безсмертним, і сталося це саме завдяки казкам, сумна невинність, чарівна фантазія і темний пафос яких як і раніше не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих.