В одному з чарівних куточків Волинського Полісся знаходиться село Колодяжне. Ніби нічим не відрізняється від інших сіл Волині, але на весь світ стало воно відомим завдяки Лесі Українці, Олені Пчілці, родині Косачів, які жили й творили тут.

«Найрідніший край» – саме так Леся Українка говорила про Волинь. Тут,  у Колодяжному Ковельського району Волинської області, пройшла частина її дитинства та юнацтва (1882-1897), а потім вона багато разів поверталася сюди. Звідси, зачарована чудовими краєвидами, місцевими жителями, їхнім фольклором та міфологією, черпала поетеса творче натхнення, шукала героїв та образи для своїх творів. В цьому будинку, в спокої і творчому натхненні, написано велику кількість творів, що увійшли до скарбниці української та світової літератури. Саме в Колодяжному наразі діє літературно-меморіальний музей Лесі Українки, заснований 1949 року.

Мешканці села весь час доглядали за садибою, для них це було визначне місце. Тому у 1941 році виконком обласної ради прийняв рішення створити на території садиби музей-бібліотеку Лесі Українки. Але через місяць після цього почалася Друга світова війна, після якої частина двору була знищена. До процесу відкриття музею приступили вже після війни. Функціонувати він почав у 1949 році.

Експозиція музею представлена меморіальною та літературною частинами, які повністю розкривають життя та творчість Лесі Українки. Музей-садиба займає три приміщення: два сімейні будинки – «Білий» та «Сірий» та будівлю літературного музею. В родинних будинках знаходиться меморіальна частина музею. Вони відбудовані і реконструйовані, а обстановку в них відтворено за спогадами та записами тих часів.

Як свідчать архівні документи, батько Лесі Українки Петро Косач восени 1868 р. придбав у Колодяжному 471,44 десятини землі з прилеглими до нього урочищами: Коничівщина, Стадниця, Преслинське. Живучи у Луцьку, навесні 1879 р. він розпочав у селі будівництво дому, що звався в родині «великим», пізніше «старим», а серед колодяженців – палацом».

1882 р. будівництво було закінчено, і родина переїхала на постійне проживання: батько, мати, Михайло, Лариса, Ольга. Менші діти – Оксана, Микола, Ізидора – народились у Колодяжному. Сім’я збільшилась, діти підростали, тому 1890 р. побудували на садибі «білий» будиночок. «Щоб було просторніше, збудував за це літо окреме літературне шале-флігель для старших дітей, і в ньому живуть Леся і Ліля, а Миша теж, коли приїздить туди, ми ж з малими живемо в домі. Із цього розселення маємо розвагу, то ми ходимо до Лесі, то вона до нас на обід».

Веранда була велика, колони витесані зі стовбурів беріз. При сонці чи в місячну ніч будиночок ніби світився білими стінами, тому називали його «білим». На даху веранди для Лесі влаштували солярій.

Лесин будиночок невеликий та має лише дві кімнати: ліворуч рожева, праворуч – блакитна. Рожева кімната була не тільки спальнею, а й робочим кабінетом письменниці.

У робочому кабінеті перед вікнами стоїть письмовий стіл, на якому копії рукописів, письмове приладдя, ваза для квітів, поштові листівки, секретки, чашечка. Біля столу – два крісла, обтягнуті червоним оксамитом. Праворуч – етажерка, на поличках якої – твори Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Короленка, примірники журналів «Киевская старина» та «Літературно-науковий вісник», праці з історії та філософії.

На верхній полиці етажерки в акуратних рамочках – фото сестер Лесі Ольги та Оксани, скляна вазочка з ломикаменем. Над етажеркою в рамі коричневого кольору – портрет дядька Михайла Драгоманова, якого Леся вважала своїм вчителем.

Ліворуч від дверей – ліжко із червоного дерева, застелене білим покривалом, на ліжку – домотканий косачівський рушник. У кутку – туалетний столик із великим овальним дзеркалом. На столику намисто, стрічка. Всі ці речі передала для музею племінниця поетеси. Меблі для рожевої кімнати 1965 р. передав зять Олени Пчілки Олександр Петров.

• 

• 

Блакитна кімната – вітальня з чотирма вікнами, більша за розмірами від рожевої. Тут розміщено справжні меблі та речі родини Косачів. Велику частину кімнати займає рояль, який був подарунком від дружини Михайла Драгоманова.

Посередині кімнати – овальний стіл із червоного дерева, покритий скатертиною. На столі – твори Г. Гейне, книга «Мифы классической Греции» та гасова лампа, годинник у кутку кімнати.

Біля стіни – невеликий м’який диван із високою спинкою, оббитий зеленим оксамитом, на стінах – велике дзеркало, краєвиди міст Італії, Єгипту, де бувала письменниця.

• 

• 

1896 р. розпочато спорудження «сірого» будинку, двері й віконниці якого пофарбовані в сірий колір, від чого пішла його назва. Будинок має три кімнати, кухню, дві веранди.

• 

• 

• 

Велика простора кімната – вітальня Косачів. Побудована за проєктом Олени Пчілки, зі сценою на невеликому підвищенні.

Щороку відзначали в родині Косачів роковини Т. Г. Шевченка. Середину вітальні займають великий стіл під білою вишитою полотняною скатертиною і стільці. У вечірні години кімнату освітлювали підвісна лампа, свічник зі свічкою.

У вітальні Косачі приймали гостей та ставили вистави лялькового театру для місцевих жителів. Тут частково збереглися сімейні речі та меблі. Стіл, віденські крісла, різьблена поличка – належали родині Косачів, все інше відтворено за спогадами. Праворуч від сцени – буфет, у якому посуд, тарілки, вазочки, чашки з маєтку тітки Лесі Олени Косач (в одруженні Тесленко-Приходько). На столі – меморіальні речі і шкатулка Лесі Українки з ґудзиками, запонками.

У простінку між вікнами – етажерка. На полицях – книги, сімейний альбом, статуетки. На стіні – портрет Т. Г. Шевченка. У кутку праворуч – великий годинник, поблизу нього – підставка для квітів.

У робочому кабінеті батька – П. А. Косача стоїть старовинний секретер із письмовим приладдям, підставкою для олівців, на стільниці – кишеньковий годинник і підсвічник. Тут же книжкова шафа з енциклопедичними словниками Брокгауза й Ефрона, на верхній полиці етажерки та стінах у родинних рамочках – фото Олени Пчілки, родини (рамочки подарував Костянтин Петров, син Олександра Петрова).

• 

• 

• 

Третя кімната слугувала родині за спальню. У простінку – столик, на якому журнал «Літературно-науковий вісник» із творами Лесі Українки, стрічки, збережені родиною Ізидори Косач. На ліжку – полтавська плахта, сорочка, яку Ольга Косач-Кривинюк власноручно вишила для чоловіка Михайла.

• 

• 

• 

• 

Зі спальні двері виходять на простору веранду. Тут розміщено дорожню скриню, корзини для збирання фруктів, овальний стіл, плетене розкладне крісло та інші речі.

Косачі дуже любили Колодяжне і в листах висловлювали свої почуття: «Колодяжне – це власне «дома», а решта, то це все так собі – між іншим».

У різні часи тут працювали, гостювали, відпочивали відомі діячі української культури: І. Франко, Ф. Красицький, сім’ї М. Лисенка і М. Старицького, а також М. Левицький, О. Левицький, Грицько Григоренко, Л. Старицька-Черняхівська, М. Славинський, І. Стешенко. Дім Косачів у Колодяжному був своєрідним університетом. Тут збиралась українська інтелігенція. Велися літературні розмови, співались українські пісні, лунала музика.

Леся Українка в Колодяжному розпочала і написала близько 80 літературних творів: «Конвалія», «Сафо», «Русалка», «Співець», «В’язень», «Самсон», «Біда навчить», «Блакитна троянда», «Місто смутку», «Пісні про волю» та ін. Вона записала тут пісенну частину свята Івана Купала, щедрівки, колядки, обрядові пісні, повір’я, казки.

Літературна частина музею знаходиться в окремій будівлі, яку збудували на території садиби у 1980 році. Тут у чотирьох залах зібрано безліч цікавих документальних матеріалів та експонатів, які розповідають про життєвий та творчий шлях поетеси. Також в музеї можна побачити родинні фотографії, рукописи, прижиттєві видання творів письменниці, а також велику сімейну бібліотеку.

На території садиби встановлено бронзове погруддя Лесі Українки (скульптор В. Сколоздра). За садибою – лісопарк, посаджений на честь 100-річчя від дня народження письменниці.

Музей налічує майже 7 тисяч експонатів, серед яких найцікавіші саме особисті речі письменниці. На екскурсіях можна почути цікаві розповіді про кожен експонат музею та ознайомитися із подіями, що відбувалися в той час у житті родини та як вони вплинули на становлення Лесі Українки, як письменниці.

Працівники літературно-меморіального музею проводять значну пошукову, науково-дослідницьку, збиральницьку та науково-просвітницьку роботи. Підтримують тісні зв’язки з українською діаспорою у Канаді та США.

Музей Лесі Українки в Колодяжному дає можливість зрозуміти велич письменниці, внесок її та усієї родини у національну культуру та вплив на свідомість наступних поколінь.

За матеріалами з відкритих джерел