Михайло Вербицький – один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи, диригент, який розвинув хоровий стиль на Галичині. Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та театральної музики.

Головні факти з життя Михайла Вербицького

• Народився 4 березня 1815 року у селищі Явірник-Руський біля Перемишля (Польща) в сім’ї греко-католицького священника.
• Коли йому виповнилося 10 років, помер батько, а мати, вдруге вийшовши заміж, ймовірно, у 1826 р., офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його  молодшим братом Володиславом опікувався їхній далекий родич по батьківській лінії перемишльський владика Іван Снігурський – один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви. Саме він започаткував при Перемишльській консисторії музичну школу (1828 р.), яка відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку музичної освіти в Галичині ХІХ-го століття. Її випускниками стали згодом і брати Вербицькі.

• Навчався музики в Алоїза Нанке, Франтішека Лоренца.
• У 1829 році вперше виступив на урочистому богослужінні у складі хору Перемишльської єпархії.
• Навчався у Львівській духовній семінарії, яку тричі намагався закінчити. Перші два рази його виключили з навчального закладу, а третій раз він сам пішов, адже мав піти працювати, щоб утримувати сім’ю.
• Ще під час навчання у Львівській духовній семінарії композитор добре оволодів грою на гітари. Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. Був гітаристом-віртуозом. «Гітара – то є мій фортепіян і моя жінка», – говорив про себе священник.  До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури.  Саме він створив перший український посібник гри на цьому інструменті.
• У відділі рукописів Національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника у Львові до нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари ведле Михайла Вербицького» для початківців, яке стало першим таким посібником в Україні:

• У 1850 році закінчив семінарію та у віці 35 років отримав ієрейські свячення. Був священником за внутрішнім покликом.
• Композитор був двічі одружений. Першою його жінкою була Барбара Сенер, яка після року шлюбу померла. Друга жінка Вербицького також померла завчасно. Після цих шлюбів у нього залишилися два сини: Іван та Андрій.
• У 1850-му році отримав свою першу парафію у селищі Завадів Яворівського району Львівської області. Там він мешкав до 1852-го року.
• З 1853 по 1856 рік служив у селищі Стрілки Старосамбірського району (Львівщина).
• У 1856-му році дістав призначення парохом у селі Млини на Яворівщині, де мав досить скромні умови для життя. Там він прослужив чотирнадцять років та жив до смерті.
• Вербицький також навчав музики. Серед його учнів були такі композитори, як Порфирій Бажанський та Віктор Матюк.
• Помер 7 грудня 1870 році від раку у віці55 років. Похований у селі Млини.

Михайло Вербицький та музика до гімну України

Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній із вечірок у Павла Чубинського (1839-1884) сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан, а в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася і він раптом подався в іншу кімнату, а через пів години вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.

Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація вірша Павла Чубинського – у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Цей вірш (без зазначення автора) був першим у номері, після нього опубліковані ще три поезії Тараса Шевченка (1814-1861) і підпис «Тарас Шевченко» поставлено після останнього вірша, тому довший час всі на Галичині були переконані, що автором є саме геніальний Кобзар, до якого ставилися майже з побожністю.

Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло Вербицький, знаний композитор свого часу, одноліток Шевченка і популяризатор його творів, захоплений цим патріотичним віршем, написав музику до нього. Мелодія поширювалась спочатку у середовищі перемишльських семінаристів, які згодом розповсюдили її і в інших українських містах. Це була пісня, яка об’єднувала Правобережну і Лівобережну Україну, адже її авторами були наддніпрянець і галичанин.

Перша публікація з нотами – у 1865-му. Перше публічне виконання відбулося 10 березня 1865 у Перемишлі як завершальний номер концерту  під диригуванням Анатоля Вахнянина, присвяченого пам’яті Тараса Шевченка.

На платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського.

У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

Уперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році, однак у 1917-1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 березня 1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

Вірш «Ще не вмерла Україна» був вперше друкований (з огляду на царську цензуру в підросійській частині України) аж у 1906 році.

Інтенсивне поширення пісні «Ще не вмерла Україна» в різних національно-визвольних осередках, у тому числі й серед Січових Стрільців, привело до затвердження її у 1918 р. Українською Народною Республікою як державного гімну (хоча інші джерела стверджують, що офіційного затвердження не було; вперше офіційний статус державного гімну вона отримала у 1939 році на Соймі Карпатської України) і повторення цього акту у наш час, коли Україна знову здобула свою назалежність і державність.

6 березня 2003 р. Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського. У 1-й статті Закону зазначено: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Хоч мелодію «Ще не вмерла Україна» пробували аранжувати на свій лад різні українські композитори, все ж таки, вона до сьогодні виконується в порівнянні з оригіналом Вербицького з невеличкими змінами.  

Львівський пам’ятник Михайлову Вербицькому виготовлений із бронзи, його висота 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури  – постаті  о. Михайла Вербицького  та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського славня. Автори пам’ятника  львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські.