«Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах».

В. Івасюк

.

Народився 4 березня 1949 року у місті  Кі́цмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.  Хлопчика назвали Володимиром – на честь батькових улюблених поетів Сосюри та Cамійленка.

Батько Михайло, мати Софія, Володимир і сестра Галина Івасюки

Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці.  Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.

Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постаменту і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.

Ця ж історія завадила йому стати студентом Чернівецького медичного інституту попри блискуче складені вступні іспити. Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюк його чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.

Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в СРСР та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.

У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.

У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті. За 30 років свого життя він є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав.

За  словами  друзів і колег, секрет його успіху    був  у тому, що він не йшов до людей з підробленими почуттями, а з  щирістю свого серця і був переконаний, що  наш світ створений для того, аби в ньому  лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Прихильниками творчості  Володі були  люди різних поколінь: і молодь  і люди старшого віку. Співачка  Софія  Ротару  згадувала: «З  ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, щедрим. Рідко буває в житті, щоб так  поєднувалися краса зовнішня і душевна».

Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

В  1979 році році Володимир Івасюк   був підло  вбитий радянськими спецслужбами (КГБ) у Львові, за те, що писав і виконував пісні українською  мовою,  за те, що любив свій  рідний край та у своїх  творах  оспівував його красу. Твори  Івасюка ставали дедалі популярнішими в Україні  йі далеко за її межами,  що не подобалося  радянській владі.

Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

Могила Володимира Івасюка. Львів

Меморіальний музей Володимира Івасюка (Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка), відкриттю якого передували важкі шість років його становлення, прийняв перших відвідувачів 4 березня 1999 року, в 50-й день народження Володимира Івасюка. З того часу музей став своєрідним центром популяризації української пісні в її найкращих, найвидатніших зразках, місцем цікавих літературних заходів, конкурсів, концертів, виставок. Музей відвідали гості не лише з України, а й з багатьох країн світу, залишивши в «Книзі відгуків» записи різними мовами.

Будинок, в якому розташований музей Володимира Івасюка. Чернівці

Меморіальна дошка на будинку, в якому розташований музей Володимира Івасюка

Пам’ятник Володимиру Івасюку у Львові