255 років від дня народження
Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) – класик нової української літератури, письменник, драматург, перекладач, військовий, просвітитель, громадський діяч, зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
З біографії
Іван Котляревський народився 29 серпня (9 вересня) 1769 року у Полтаві в сім’ї Котляревських, благородного козацько-старшинного роду.
Батько – Петро Іванович, був канцеляристом в полтавському містовому магістраті. Мати – Параскева Лаврентіївна Жуковська – дочка сотенного козака з Решетилівки. Дід по батькові був дияконом у Свято-Успенському соборі Полтави.
У 1780-1789 роках Іван навчався в Катеринославській духовній семінарії. У щомісячному історичному журналі «Киевская старина» (жовтень 1905 рік) містяться відомості, що І. Котляревський вступив у богословський клас семінарії «13 февраля 1780 г. (между тѣмъ какъ большинство его товарищей начали обучаться въ семииаріи съ сентября того-же 1780 г.); пробылъ здѣсь онъ до лѣтнихъ каникулъ 1789 г. (т. е. свыше 9 лѣтъ). Вышедши изъ богословскаго класса лѣтомъ 1789 года, Котляревскій сюда уже не возвращался и такимъ образомъ полнаго семинарскаго курса не окончилъ».
З 1789 по 1793 рік Іван Петрович працював канцеляристом, а з 1793 по 1796 р. – домашнім учителем у сільських поміщицьких сім’ях. 1 квітня 1796 року Іван Котляревський став кадетом Сіверського драгунського полку і до 1808 року перебував на військовій службі.
У чині штабс-капітана брав участь у Російсько-турецькій війні 1806-1812 років. Відомо, що він був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за хоробру кур’єрську діяльність на передовій під час штурму фортеці Ізмаїла. У 1808 році вийшов у відставку.
З 1810 року Котляревський працював наглядачем «Будинку для виховання дітей бідних дворян». У серпні 1812 р. – під час походу Наполеона І Бонапарта на Росію він з дозволу Малоросійського генерал-губернатора князя Я. І. Лобанова-Ростовського сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й Малоросійський козачий кінний полк і одержав за це чин майора. Котляревському обіцяли, що після закінчення війни 5-й Малоросійський полк буде збережено як постійне козацьке військо. Однак ця обіцянка залишилася лише обіцянкою.
У 1816-1821 роках Котляревський – директор Полтавського вільного театру. З 1818 по 1819 рік разом з представниками місцевої української інтелектуальної еліти Котляревський входив до складу полтавської масонської ложі М. Н. Новікова «Кохання до Істини». На своїх засіданнях брати-масони обговорювали соціальні питання, а особливо те, про що гомоніла вся імперія – послаблення кріпосництва та реформування відносин на селі.
У 1822 році Котляревський сприяв викупу з кріпацтва українського і російського талановитого актора – Михайла Щепкіна.
З 1827 року Іван Котляревський займав посаду попечителя «богоугодних закладів». Після виходу у відставку у 1835 році продовжував цікавитись культурним життям – література залишалася його єдиною й справжньою пристрастю – та надавав підтримку тим, хто до нього звертався. Зі спогадів Варвари Лелечихи, яка працювала служницею Котляревського у 1828–1829 роках, Іван Петрович «до простих людей ставився радо і привітно, говорив з ними по-малоруськи, жартував, завжди усміхався всім, все це всіх, хто знав його, до нього привертало».
Іван Котляревський помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року в 69-річному віці. Похований у Полтаві. Перед смертю він відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно (письменник був неодружений і не мав прямих спадкоємців).
На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи цим свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом на його могилі було споруджено пам’ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на малорусском наречии».
Літературна діяльність
Іван Котляревський писав вірші «малоросійською» мовою ще навчаючись в семінарії і публікував їх в сатиричному журналі «Полтавська муха».
Але видатний український поет і драматург відомий передусім завдяки своїй сатиричній поемі «Енеїда» (1798, три частини; 1842 – повне посмертне видання), п’єсі «Наталка Полтавка» (1819, вперше надрукована в 1838 році) та водевілю «Москаль-чарівник» (1819, вперше надрукований у 1841 році).
Над «Енеїдою» І. Котляревський працював з перервами майже 30 років – з 1798 до 1826 р. Основу для її сюжету письменник взяв з однойменного твору давньоримського поета Публія Вергілія Марона (70–19 рр. до нашої ери), побудованою за античними міфами про зруйнування греками Трої і мандри в Італію троянського царя Енея.
Іван Котляревський у своєму творі в образах троянців у бурлескно-травестійному стилі змалював стан українського козацтва кінця XVIII – початку ХІХ ст., яке після руйнації Січі теж намагалося знайти вільні землі. В образах богів і царів, які допомагають або чинять перешкоди їхньому ватажку – Енею, зображені різні типи тогочасної панівної верхівки з їхніми характерними рисами.
У картинах побуту, звичаях, традиціях, моральній поведінці троянців легко втілюються реалії життя різних верств українського народу з його проблематикою, розумінням справедливості, добра і зла. Ідея твору – викриття й засудження засобами сміху негативних явищ в українському суспільстві кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. та уславлення героїки українського народу, його історії, культури, кращих рис характеру українців.
Значення творчості І. Котляревського
Літературний критик Сергій Єфремов у статті, присвяченій Котляревському, писав: «Вічно пам’ятний, навіки незабутній в історії України рік 1798 – рік, яким датується народження на світ нової української літератури. Того-бо року в Петербурзі з’явилась на світ невелика книжечка, що виразно починає собою потужний рух до відродження українського народу, що на довгі часи позначила шлях розбурканій думці українській, дала зміст, напрям і форму українському письменству і вперше згадала українському громадянству велику загадку: кудою йому йти і де ідеалів народного визволення шукати… фігура Котляревського в історії громадянського руху на Україні справді епохальна, – така, що може з’явитись тільки на критичному переломі всього громадянського життя, на межі двох епох, як синтез минулого і підвалина для майбутнього… Отож з міркою громадсько- літературною й повинні ми приступати до оцінки діяльності першого нашого письменника новітніх часів. Так – першого письменника і творця та батька новітнього українського письменства…».
Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. У 1838 році він написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському», у якому підносив поета як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди». У повісті «Близнецы» устами героя твору Степана Мартиновича називає твір Котляревського «чудесною книгою знаменитого поета», якою зачитувалися, заучували напам’ять та декламували.
Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах із його творів».
А шведський історик, слов’янознавець і перекладач Альфред Антон Єнсен (1859–1921), відзначив світове значення і славу українського письменника такими словами: «”Енеїда“ Котляревського набагато перевершує своїх попередників та прототипи на полі травестування Вергілія. Це справді класичний твір».
Ушанування пам’яті
У 1903 році в Полтаві на пожертвування жителів Полтавської губернії та інших місць Російської імперії, а також Галичини – було відкрито пам’ятник І. П. Котляревському.
Пам’ятник Івану Котляревському в Полтаві (1903) 
Могила Івана Котляревського у Полтаві
Пам’ятники відомому поетові були встановлені також на його могилі, на майдані перед Українським католицьким університетом ім. святого Климента в Римі, на території музею-садиби Івана Котляревського, у Києві, Чернівцях та у місті Бендери.
Садиба-музей Івана Котляревського, Полтава, 2008
У багатьох населених пунктах України є вулиці, парки, заклади культури та освіти, яким присвоєно ім’я славетного автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки».
У 1952 році у Полтаві відкрили літературно-меморіальний музей І. П.Котляревського. У 1969 році за малюнком Т. Г. Шевченка, планом від 1837 року та письмовими спогадами сучасників у Полтаві було відтворено садибу, де народився і жив І. П. Котляревський.
У 1990 році встановлено премію в галузі драматургії і театрального мистецтва імені І. П. Котляревського, яка присуджується щорічно представниками Міністерства культури, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів України. З 2007 року відбувається вручення Полтавської обласної премії імені І. П. Котляревського.
Поема «Енеїда» і «Наталка Полтавка» введені у програму з української літератури середньої школи.
