За довголітню історію існування науково-технічної бібліотеки Дніпровської політехніки – понад 120 років – її фонди збагатилися різноманітними колекціями видань, серед яких є зібрання книжкових раритетів. Такі примірники – не просто джерело інформації, це величезна історія, яка почалася з моменту публікації видання і триває досі. І чим старші такі видання, тим дорожче вони цінуються, тим збільшується до них зацікавленість користувача.

Цього разу бібліотека пропонує колекцію раритетних видань Доби українізації початку XX ст. Здебільшого це наукові праці, а також – підручники, курси лекцій, практикуми, фахові термінологічні словники тощо.

Радянська влада 20-30-х рр. ХХ ст. активно реформувала систему освіти, ухвалила комплекс законодавчих актів, постанов Раднаркому та Наркомосу України, що дало змогу запровадити українську модель вищої освіти, відновити педагогічну та наукову діяльність за новими принципами.

У перше десятиріччя по жовтневій революції українська мова займала міцні позиції. Після утворення Української Народної Республіки (УНР) були затверджені закон про державний статус української мови (1918) та «Найголовніші правила українського правопису» (1918), створений Інститут наукової мови при Українській академії наук (1921).

Фахівці свідчать, що найвищих результатів досягла  українізація у вищій школі та видавничій справі. На жаль, непослідовність і половинчастість національної політики уряду, посилення ідеологічного тиску на викладачів значно обмежили можливості наукової роботи й знизили соціальний статус наукової інтелігенції, що зрештою спричинило повне згортання побудови української моделі освіти.

У дописах про книжки зберігається Український правопис 1918-1921 років або Правопис ВУАН, який було створено та який діяв в Україні за часів Української народної республіки, й згодом без особливих змін цей же правопис діяв також у 1919-1928 роках в УРСР аж до заміни його скрипниківкою у 1928 році. Харківський правопис, правопис Голоскевича, правопис Скрипника чи скрипниківка – правопис української мови, ухвалений 1928 року президією Правописної комісії після обговорення на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася 1927 року в тодішній столиці УСРР, у Харкові, за участі представників українських земель, які тоді перебували у складі різних держав.

Харківський правопис затвердив 6 вересня 1928 року народний комісар освіти Микола Скрипник, саме тому цей правопис називають також  «правописом Скрипника», «скрипниківським» або «скрипниківкою».

Григорій Голоскевич склав і видав у 1929 році Правописний словник, тому цей правопис іноді, особливо в українській діаспорі, називають «правописом Голоскевича». Уже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, 29 травня – Наукове товариство імені Шевченка у Львові.

• 

• 

Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші.

Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Українського Друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової Палати.

Більша кількість видань із цієї колекції на звороті титульного листка має подібний напис. «Літопис Українського Друку» (сучасна назва – Літопис книг) – державний бібліографічний покажчик, що містить вичерпну бібліографічну інформацію про поточну друковану книжкову продукцію України. Виходить друком з 1924 р., є найстарішим органом державної бібліографії в Україні. Засновник, видавець і виготовлювач – Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова».

Матеріал представлено в хронологічному порядку.

https://lib.nmu.org.ua/books/kolektsiya-rarytetnyh-vydan-doby-ukrayinizatsiyi-20-30h-rr-hh-st/