«Світ ловив мене, та не спіймав»

Г. С. Сковорода

Великі люди – від землі, з народного кореня. Це – геніальні особистості, генії, що латиною означає «дух». У давньоримській міфології дух – покровитель, пізніше – добрий дух. А з часом – людина, якій притаманна в найвищій мірі обдарованість або талант.

Такі непересягнені постаті знаменують собою історію краю й нації. Отож, без мандрівного філософа, байкаря, поета й перекладача Григорія Савича Сковороди нема ні славетних Чорнух, ні Полтавщини, ні України взагалі, нашого народу й держави. Адже Сковорода – наша знакова величина. Та не тільки полтавське село виплекало генія, а й він визначив долю своєї батьківщини.

Тому українську культуру трьох останніх віків просто несила уявити без поезії та філософії Г. Сковороди. «Божественні пісні» цього мандрованого чоловіка лунали по всій Україні ще за його життя, філософські трактати, діалоги й притчі ширилися в численних списках, а подальша українська традиція нерозривно пов’язана зі світом сковородинських ідей та образів.

Літературна спадщина Григорія Сковороди не така вже й велика за обсягом : збірка «Харківські байки», півтора десятка філософських трактатів та діалогів, дві притчі, переклади з Горація, Плутарха, Цицерона, Марка Антуана де Мюре й інших популярних під ту пору авторів, близько ста тридцяти листів, а ще – славетна поетична збірка «Сад божественних пісень», яку він писав упродовж майже всього свого творчого життя.

Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною – філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, передаючи свої знання учням. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, вкраплював у свої твори враження від спостереженого і почутого.

Велика роль Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним предтечею. Його поетична і прозова творчість стала основою нового письменства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні та національні права. Живучи серед народу, спілкуючись з простими людьми, навчаючи їх, він користувався живою народною мовою. Проте писав мовою вченою, книжною. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали Сократом.

Протягом усього життя Сковорода послідовно уникає всього того, що могло б уярмити його дух, волю до постійного творення. Він звелів написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Високоосвічена людина, він не бажав перейти на бік панівських класів, а залишився з народом, до якого належав від народження, ставши справжнім виразником його прагнення до щастя. І кожного разу, коли ми згадуємо ім`я Григорія Савича Сковороди, перед нами постають безсмертні образи народних правдолюбців.

Пропонуємо переглянути віртуальну виставку

http://lib.nmu.org.ua/books/nash-pervorozum-grygorij-savych-skovoroda/